«Почаївське зараження»: правда і вигадка про «смертельне паломництво»

Президент Молдови запустив слух про коронавірус в Почаївській лаврі, а Кураєв його розвинув. Фото: СПЖ

Хворі з Почаєва?

Вже більше тижня українські ЗМІ роздмухують скандал навколо декількох жителів сусідньої Молдови, хворих коронавірусом, нібито після візиту в Україну. Практично всі вони в один голос стверджують, що молдавани підхопили інфекцію під час поїздки в Почаївську лавру. Акцент, який робиться на цьому, зрозумілий: завдання мінімум – закрити саму лавру, а завдання максимум – звинуватити УПЦ в поширенні Covid-19.

Почалося все 20 березня, коли президент Молдови Ігор Додон під час брифінгу заявив, що екскурсія в Почаївську лавру закінчилася хворобою 4-х чоловік: «За сьогоднішній день в країні зереєстровано 17 випадків зараження (усього – 66). Протягом тижня очікуємо вже сотні. ... Ми розуміємо, що йде Великий Піст. Ми всі християни. Молитва потрібна кожному. Але в Україні вони поїхали в Почаїв. Це добре, що ми робимо екскурсії, але дивіться – у нас сьогодні 4 випадки зараження, привезених з України. І серед випадків, підтверджених сьогодні МВС, є і ті, хто повернувся саме з монастиря».

Пізніше до цих чотирьох паломниць додалися ще четверо і священик. Ось слова прем'єр-міністра Молдови Іона Кику сказані з цього приводу: «... Громадяни, які поїхали в розпал епідемії в монастир в Україні, і тепер уже вісім заражених людей звідти, і є ризик того, що весь той автобус інфікований».

І хоча незабаром тернопільська поліція провела в Лаврі перевірку, яка ніяких ознак коронавірусу не виявлено, це нікого не зупинило, маховик ненависті був уже запущений. Депутати-Ляшківці з Тернопільської облради зажадали від Президента ввести в монастирі режим надзвичайної ситуації та припинити богослужіння, в центральних ЗМІ завирували «гнівні» публікації з аналогічними закликами.

Клірик РПЦ як двигун скандалу

Не останню роль в роздмухуванні скандалу зіграв епатажний диякон РПЦ Андрій Кураєв, який протягом тижня написав на цю тему вісім (!) публікацій в ЖЖ. Швидше за все, настільки підвищену увагу до проблеми з боку отця Андрія можна пояснити не стільки нелюбов'ю до насельників Почаївської лаври і УПЦ, скільки бажанням довести всім православним християнам (і собі – в першу чергу), що від православних святинь можна заразитися інфекційною хворобою. Лавра в цій ситуації сприймається як доказ цієї тези. Мовляв, якщо можна заразитися в паломницькій поїздці в монастир, та ще й такий, як Почаївська лавра, – значить, святині від коронавірусу не уберігають.

Всіх незгодних з цією точкою зору, на думку клірика РПЦ можна обізвати «дурнями», «негідниками» «мерзотниками», «покидьками» і так далі. Що, власне, і роблять отець Андрій та іже з ним (до речі, з протилежного табору подібних образ ми не зустрічали). Ось типове висловлювання з цього приводу, із задоволенням процитоване отцем Андрієм у своєму ЖЖ: «Всі ці бородаті кликуши закликають "не піддаватися страху і йти до храмів" просто покидьки, якими рухає не стільки благочестя, скільки страх втратити доходи в період Великого Посту. Це вони бояться – того, що люди перестануть цілувати їм руки, купувати свічки, слухати їх марення про те, що вино є антисептиком, ладан – бактерицидний, а дзвін знищує заразу».

Звичайно, можна звинувачувати священиків в тому, що вони не забивають двері храмів, а продовжують здійснювати богослужіння, чим наштовхують на неприємності «довірливих прихожан». Однак вважати, що в наші храми ходять люди, які самі не вміють думати і приймати рішення, можна тільки будучи абсолютно незнайомим з парафіяльним життям. Або в разі, якщо не поважаєш інших людей або вважаєш їх дурнішіми себе.

Скажемо більше – страх отця Андрія перед коронавірусом зрозумілий. Все-таки людині вже під 60, пристойна кількість супутніх хвороб і т. д. Одним словом, саме «група ризику». Але намагатися виправдати себе, ображаючи інших – не зовсім те, чого чекаєш від священнослужителя.

При цьому, сам отець Андрій прекрасно розуміє, що його публікації проти Почаївської лаври в Україні мають не стільки протиепідемічний ефект, скільки елементарне цькування по відношенню до монастиря і розпалюванні ненависті по відношенню до УПЦ. Тут більше політики, ніж медицини і всього іншого.

7 питань обвинувачам

Якщо впроваджуватися в деталі молдавсько-Почаївської історії, то вражає кількість прогалин, нестикувань і прямих натяжок, які дають підстави думати, що даний скандал – просто чергова спроба «вкусити» Церкву.

Отже. Поїздка молдавських паломників мала місце 9 березня 2020 року. На той час в Україні було офіційно зареєстровано одного хворого коронавірусом. Ні карантину, ні обмежень щодо пересувань на території країни, ні закриття кордонів не було. Більш того, той самий єдиний хворий в день паломництва молдаван до Почаєва був ізольований в Чернівецькій лікарні за 250 кілометрів від Почаєва. У Тернопільській області, на території якої розташований Почаївський монастир, жодного хворого коронавірусом не було. До речі, в Почаєві заражених немає досі. Карантин в Україні ввели 12 березня, тобто, через три дні після тієї самої горезвісної поїздки.

У зв'язку з цим виникають відразу кілька питань:

1. Чи повинна була братія Почаївської лаври робити якісь особливі заходи по боротьбі з коронавірусом, якщо такі заходи не були вжиті ні на місцевому, ні на державному рівні?

2. Чи повинна була братія Лаври перевіряти всіх паломників, що прибувають в монастир з інших держав, якщо цих людей перевіряли на державному кордоні?

3. Чи повинна була братія лаври закривати територію монастиря від паломників, якщо в Україні був всього один хворий, а держава не вводила карантину?

4. Чи можна вважати наявність одного хворого на території однієї з найбільших країн Європи «розпалом епідемії коронавірусу», як про це заявив прем'єр Молдови?

5. Чи є єдино вірним твердження: «якщо через 10 днів після відвідин Лаври групою людей кілька з них захворіли коронавірусом, значить винна Лавра», або існують інші варіанти відповіді на це питання?

6. Яким чином президент Молдови визначив, що ці люди заразилися на території саме Почаївської лаври, а не де-небудь ще, наприклад, на заробітках в Італії?

7. Якщо допустити, що вони дійсно захворіли в Лаврі після контакту з братією монастиря або іншими хворими паломниками, то чому на сьогодні (тобто, через три тижні!) в монастирі не виявлено хворих, від яких молдавани нібито заразилися?

Втім, той же Андрій Кураєв на останнє запитання відповідь знайшов, заявивши, що «ми не бачимо рішення про перевірку братії лаври незалежними від них медичними силами. Джентельменам вірять на слово. І ще – їхні трупи не ріжуть. Ну якщо тільки на мощі...». Винесемо за дужки вражаючий, як для служителя Церкви, цинізм і поцікавимося – а багато зараз трупів в Лаврі? Мруть монахи від коронавірусу? Тернопільська поліція таких не виявила, але, може, Кураєву з Москви видніше?

Логічна помилка

В області логіки існує виверт, який звучить так: «після цього – значить внаслідок цього» (лат. Post hoc ergo propter hoc). В цьому випадку, причинно-наслідковий зв'язок ототожнюється з хронологічною, часовою: «Якщо подія X сталося після події Y, значить, подія Y є причиною події X». У нашому випадку це працює так: «Якщо коронавірус був виявлений через 10 днів після поїздки в Почаївську лавру, значить винна Лавра».

Звичайно, з точки зору адекватної людини така логіка працювати не може, але «правдолюбів» це чомусь не бентежить.

Як не бентежить їх те, що в Тернопільській області, де розташована Почаївська лавра, особливо багато уніатських храмів. Їх парафіяни в масовій кількості працюють в Італії і на початку березня так само масово стали повертатися додому, де стали контактувати з сотнями, а то й тисячами наших співгромадян. І чи випадково, що першим священиком хворим коронавірусом в Україні, став клірик саме УГКЦ – Олег Винник із Заліщиків (на даний момент вже двоє хворих уніатських священиків)? Рost hoc ergo propter hoc?

УГКЦ, Ватикан і вірус

До речі, за дивною іронією долі, діагноз Віннікову поставили саме 19 березня (тоді ж, коли і жінкам з Молдови), а 9 березня цей священик заразив свого 68-річного прихожанина, який помер 25 березня... Але чому ж ніхто не звинувачує українських уніатів, і зокрема, Святослава Шевчука, в тому, що УГКЦ – поширює коронавірус? Більш того, Антон Геращенко взагалі заявив, що Олег Винник «ні в чому не винен, він не знав до 19-го березня, що він хворий саме коронавірусом, він думав, що у нього якась застуда або ГРВІ».

Виходить, що 9 березня на території Тернопільської області вже був інфікований священик УГКЦ, який контактував з величезною кількістю людей (мінімум 500 осіб), а в зараженні паломників з Молдови винна Почаївська лавра. Дивна логіка, погодьтеся.

Хочемо підкреслити, що ми в жодному випадку не звинувачуємо представників УГКЦ в поширенні зарази. Ми тільки показуємо всю абсурдність тих аргументів, які призводять обвинувачі Почаївської лаври. Тому що, користуючись цими аргументами, можна, наприклад, заявити, що вогнище коронавірусу в Італії перебуває на території держави Ватикан. Один приклад подібного використання фактів ми навели вище. А ось другий.

9 березня папа римський зустрівся з групою католицьких єпископів, серед яких був і єпископ Еммануель Дельмас з Анже (Mons. Emmanuel Delmas, Vescovo di Angers). Саме йому 16 березня діагностували коронавірус. Чи означає це, що монсеньйор Еммануель захворів саме під час аудієнції? Ні, тому що в його єпархії заявили, що він вирушив до папи вже маючи симптоми хвороби. Чому ж тоді жінки, які прибули до Почаєва заразилися саме на території монастиря, а не привезли хворобу з собою? Може тому, що так хочеться українським «патріотам»? Адже не дарма ж 23 березня 2020 року депутати Тернопільської обласної ради звернулися до Президента України Володимира Зеленського з вимогою ввести в Свято-Успенській Почаївській лаврі надзвичайний стан і припинити богослужіння на період коронавірусного карантину.

Тоді чому ці ж депутати не вимагатимуть закрити уніатський монастир Зарваниця? Тим більше, що в самій Тернопільській області, де розташована ця «святиня» УГКЦ, вже майже 50 хворих коронавірусом (один помер), і багато хто з них в тій, чи іншій мірі можуть мати відношення до Української греко-католицької церкви.

Все-таки Італія?

Крім усього цього є і ще кілька аргументів, що геть руйнують логіку обвинувачів. «Єпископ» тієї церкви, до якої належать хворі, Анфим Тудос, 25 березня у своєму Facebook повідомив, що серед паломників було кілька людей, які повернулися з Італії із заробітків, і саме вони виявилися зараженими: «Парафіяни РПЦЗ з приходу свв. Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, з приходу в Штефан Води, що в Молдові, в числі 28 осіб, здійснили паломницьку поїздку в Україну, в Почаївський монастир, у відповідність з православною традицією, яка утвердилася в Молдові, відвідувати православні монастирі у час Великого посту.

Вони в числі 28 осіб орендували для цього автобус, на якому зробили це паломництво. У числі паломників виявилися кілька людей (троє або четверо), які працюють в Італії, які, як пізніше з'ясувалося, на жаль, виявилися зараженими коронавірусом. Насельники Почаївської лаври ніяк не винні в цій скорботній події».

Виходить, що швидше монастир повинен звинувачувати уряд Молдови в поширенні її громадянами коронавірусу, ніж навпаки.

Також потрібно відзначити той факт, що всі паломники належать до неканонічної, розкольницької Церкви, про що, до речі, повідомляє і Андрій Кураєв: «Роман Куцітару, священик з St Voda вже давно заборонений в служінні, служить в сільській садибі, яку називає Монастир Полуничка (Manastirea Capsuna). У 2000 році перервав спілкування з Московським патріархатом і приєднався до Румунської старостильної православної церкви. Зараз він у веденні єпископа Анфима (в миру Адріан Васильович Тудос) – єпископа РПЦЗ (Агафангела), єпископа Бассарабского, вікарія Кишинівської єпархії».

Відзначимо, що цей запис протодиякон зробив 25 числа – вже після того, як «єпископ» Анфим Тудос розповів про італійських заробітчан, і все одно він пише «подарунок з Почаєва». А чому не з Італії?

Той факт, що паломницька група ніякого відношення до канонічної Церкви не має, означає, що керівництво і братія Почаївської лаври ніяк не контактували з паломниками. Люди просто приїхали, в загальному порядку відвідали Лавру, приклалися до святинь і поїхали. І навіть в цьому випадку отець Андрій не забув «пнути» монастир і написав: «Просто в натовпі йшли і цілували вчасно не закриті святині».

Ось тільки протодиякон «забув» згадати, що святині тоді не закривали. Ні в Почаєві, ні де б то не було ще.

***

У підсумку, як бачимо, вся історія «почаївського зараження» – це тільки привід, щоб з одного боку переконати православних християн в можливості отримати інфекцію через православні святині, а з іншого – в черговий раз підняти хвилю «праведного гніву» на Українську Православну Церкву. Зрозуміло, що ні президент Молдови, ні українські журналісти, ні отець Андрій, вибачатися не будуть. Так ми і не вимагаємо їх вибачень, і їх не потребуємо. Єдине, чого б хотілося, так це попросити всіх ініціаторів цього скандалу згадати про елементарні етичні норми і правила честі. Втім, в кінцевому підсумку, Бог Сам все розставить на свої місця.

Читайте також