Боротьба проти Церкви: від образу «ворога» – до бритви по горлу

Після розпалювання у ЗМІ проти Церкви на священиків почали нападати зі зброєю. Фото: СПЖ

Наприкінці 2022 року намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павел порівняв нинішню атаку на Церкву з тією, що мала місце у СРСР – з 1917 по 1939 роки. «Відмінність тільки в тому, що нас поки що не вбивають», – сказав архієрей. Тоді здалося, що митрополит Павел згущує фарби, і сьогодні така ситуація не може повторитися. І тому що Україна – не більшовицька Росія, і тому що в нас у країні влада декларує бажання приєднатися до Євросоюзу, де поважають релігію та погляди інших людей.

Проте 2 січня 2023 р. виявилось, що митрополит Павел недалеко від правди. У Вінниці чоловік увірвався до храму і почав трощити все, що потрапило йому під руку. Коли настоятель вийшов на шум із вівтаря і зробив йому зауваження, той просто полоснув його небезпечною бритвою по горлу. Священник у реанімації, а поліція повідомила, що затримала зловмисника, простріливши йому ногу. І знаєте, перше питання, яке постало після інциденту – а хто замовник цього злочину?

Зрозуміло, що в цій ситуації формального «замовника», тобто конкретної людини, яка була б безпосередньо зацікавлена у вбивстві священника, може й не бути. Але чи означає це, що відповідальність за цей злочин несе лише людина з бритвою? Може, є ті, хто вклав йому бритву в руки? Інакше кажучи, чому такі речі відбуваються, і хто у цьому винен?

Побиття священників УПЦ, до яких ми звикли

Справа в тому, що напади на священників і віруючих УПЦ у нашій країні вже давно перетворилися на буденність. Наприклад, невелика добірка нападів на духовенство нашої Церкви за останні кілька років:

• 2016 рік: у Комаровому зловмисник побив священника під час богослужіння.
• 2018: у Хустській єпархії УПЦ жорстоко побили священника.
• 2019: у Галузинцях під час штурму храму радикали побили священника.
• 2020 рік: у Києві кілька озброєних АТОвців побили священника УПЦ.

А ось свіжіші приклади:

• Людина у військовій формі побила священника Тульчинської єпархії. Не просто побила, а зламала носа.
• У Новоживотові адепти ПЦУ побили священника і знесли молитовний дім УПЦ.
• На Одещині жорстоко побили священника УПЦ.
• У Маріуполі невідомі у формі пограбували собор і побили священника УПЦ.

Так, фізичне насильство щодо віруючих УПЦ траплялося й раніше. Однак саме зараз напади на священників набувають масового характеру. Ще одна відмінність – надзвичайна жорстокість і застосування зброї.

Близько тижня тому в храмі Чорноморська невідомий зловмисник уже намагався напасти на священника УПЦ із ножем. Його обеззброїли парафіяни.

Як бачимо, у 2022 році нападів на духовенство УПЦ було найбільше, а 2023 р. взагалі розпочався зі спроби вбивства. Збіг? Скоріше закономірність.

Хто і для чого створює з Церкви «образ ворога»

Звичайно, знайдуться ті, хто скаже, що зростання фізичного насильства щодо віруючих пов'язане із загальним психологічним станом багатьох громадян України, які під час війни перебувають на межі нервового зриву. Цілком можливо. Але цілком очевидно, що надто часто «нервовість», особливо стосовно Церкви, має певне джерело і дуже вміло підігрівається. Насамперед ЗМІ.

Наступного дня після замаху з'ясувалося, що злочинець – психічно неврівноважена людина. Опоненти УПЦ кажуть – мовляв, чого ви робите із мухи слона, чого взяти з людини з довідкою? Проте психічно хворі люди – найперші жертви агресивної пропаганди. Вони не мають внутрішнього запобіжника. Їм кажуть – це ворог, і вони йдуть цього ворога вбивати.

У цьому сенсі українські засоби масової інформації вже давно порівнюють із руандійським радіо «Тисячі пагорбів». Нагадаємо, що в період з 6 квітня по 18 липня 1994 року в Руанді представниками племені хуту було вбито, за різними оцінками, від 500 000 до 1 100 000 представників племені тутсі. Загальна кількість жертв склала до 20 відсотків від усього населення країни, а одну з провідних ролей у масових вбивствах зіграло саме радіо «Тисячі пагорбів», диктори якого в завуальованій формі закликали до різанини тутсі.

Приблизно ту саму функцію в Україні виконують деякі ведучі та редакції багатьох каналів. Священників УПЦ вони називають не інакше, як «московськими попами», «фсбешниками в рясах», «москалями» тощо. А саму УПЦ – «агентурною мережею».

Але всіх їх за рівнем агресії до Церкви «переплюнув» випуск «95 кварталу», ведучі якого дозволили собі зневажати Бога і навіть матюками ображати духовенство УПЦ. Крім того, у цьому випуску «Байрактар ньюс» у прихованій формі містилися і заклики до насильства по відношенню до «московських попів».

Так, потік нецензурної лайки на адресу священників УПЦ почався з розповіді ведучих про те, що якийсь хлопець обматерив священника, і суд (найгуманніший у світі) оштрафував цього хлопця лише на 119 гривень. Далі був набір нецензурних фраз, після якого ведучі озвучили «прайс-лист», у якому були такі «ціни» – «плюнути у священника МП – 20 гривень», «вдарити по лівій щоці та автоматично по правій – 100 гривень». Цікаво, скільки коштувала б для хлопців з «95 кварталу» така дія, як «перерізати горло священникові»?

Зазначимо, що подібне питання ставимо не лише ми, а й користувачі YouTube, багато хто з яких вважає, що саме висловлювання «квартальців» стали однією з причин вінницької трагедії.

• «95 квартал, сьогодні був пірнутий ножем священник УПЦ із вінницької єпархії. Його кров навіть на ваших руках. Так, у нас вільна країна, тільки виходить, що коли ви відкриваєте свій рот, у когось ця свобода закінчується».
• «У Вінниці перерізали священникові горло... Скільки 95 за це заплатив?»

Справді, сказати, що подія у Вінниці – це чистий випадок, не можна. Особливо з огляду на те, що такі дикі витівки, як випуск «95 кварталу», залишаються абсолютно безкарними. Адже відомо, що безкарність породжує вседозволеність, яка, своєю чергою, призводить до божевільної жорстокості.

У цій ситуації українські ЗМІ роблять все, щоб утвердити у народі думку, ніби УПЦ – «ворог». Мета такого твердження проста – підштовхнути народ до насильства по відношенню до «ворога». А народ робить висновок – у боротьбі з «ворогом» усі засоби хороші. Навіть «бритвою по горлу».

Від «образу ворога» – до бритви

Багато років шаленої пропаганди та розкручування «образу ворога» з УПЦ вже починають приносити свої плоди. І можна з упевненістю сказати, що вінницький інцидент – це лише початок. Чому? Почитайте коментарі у пабликах і соцмережах, які опублікували інформацію про цю трагедію. Почитайте, і ви жахнетеся тому цинізму, грубості та ненависті, з якою більшість наших співгромадян реагують на удар бритвою по горлу священника.

Ось, наприклад, кілька прикладів:

• «На все воля божа виходить? Схоже, покликали на зустріч».
• «Не повірив, що протоієрей Антоній Ковтонюк насправді вірить у Бога».
• «Добровільно не хочуть на московію, тож їм допоможуть».
• «Тримайте батюшку! Він вкрав нашу ковбасу!».
• «А мужика то за шо? Жаль його, попа ні...».
• «Усі ці попи та їхні парафії – лавки для бізнесу, Бога там немає. Достатньо подивитися на їх жирні харі, що лисніють, і згадати про гріх обжерливості. Взагалі не цікаві їхні мафіозні розбирання».
• «Я думаю, що священники упц-мп не повинні перебувати в Україні».
• «Та закрити б уже всі моспатріархати разом із парафіянами».
• «Дуже прикро, коли першого та єдиного порізаного російського попа зміг порізати лише якийсь тип із довідкою з дурдому, а не всі ці чудові люди з коментарів».

І це – далеко не наймерзенніші коментарі, які зустрічаються зараз у Мережі. Просто формат нашого видання і християнське сумління не дозволяють цитувати все, що пишуть опоненти Церкви.

Сценарій та сценаристи

Зазначимо, що все це пишуть ті, хто мешкає разом з нами в одній країні, хто купує продукти в тих же магазинах, що й ми, чиї діти ходять до шкіл разом із нашими дітьми. Пишуть ті, хто вважає себе нормальними, освіченими та цивілізованими європейцями. Чому? Чи не тому, що в країні війна? Ні, звичайно. Просто дуже зручно, коли поряд є «ворог», який не відповість, на якого можна звалити всі свої біди та нещастя. «Ворог», образ якого створювався довго і наполегливо, і, нарешті, остаточно сформувався. Наступний крок – знищення.

Так само, і за таким самим сценарієм розвивався антисемітизм у Німеччині, внаслідок якого в печах та газових камерах загинули мільйони євреїв. Спочатку ЗМІ переконували німців, що в їхніх економічних, політичних та соціальних проблемах винні євреї. Далі цю думку підхопили дрібні політики, після них – керівництво країни. І ось уже звичайні бюргери, які все життя жили з євреями пліч-о-пліч, разом пили пиво і дружили сім'ями, стали видавати їх гестапо і радіти їх смерті.

Цей сценарій використовували в Радянському Союзі. Спочатку газети таврували «ворогів народу», потім їх «викривали» представники партії, а коли звинувачення зазвучали з високих трибун – за справу взялися спецслужби та прості, але свідомі громадяни. Результат? Мільйони загиблих у концтаборах та в'язницях.

Сценарій завжди однаковий. Як і кінцевий результат. Чи це розуміють ті, хто стоїть за очорнінням Церкви? Ті, хто з кожної праски поливає брудом мільйони своїх співгромадян, називаючи їх ворогами? Думаємо, що так, розуміють. І навмисно підштовхують одних жителів нашої країни до того, щоб вони брали до рук небезпечні бритви та різали горло іншим мешканцям нашої країни. Для чого їм це?

А для того, що вони все своє життя живуть за принципом – «чим гірше, тим краще». Адже якщо в Україні буде внутрішня війна, якщо буде розброд і хаос, то всім цим підбурювачам не тільки буде легше красти. У них з'явиться шанс на здобуття (або утримання) влади. А заради цього шансу вони переріжуть горло будь-кому.

Читайте також