Що ховають у своїх шафах гонителі Церкви?

Люди, які сьогодні люто критикують УПЦ за міфічний зв'язок із Москвою, ще вчора цій Москві самовіддано служили. Фото: СПЖ

Обшуки храмів УПЦ, які співробітники спецслужб провели у багатьох єпархіях, з усією очевидністю продемонстрували – нічого з того, про що говорили ЗМІ, знайдено не було. У церквах та монастирях УПЦ немає ні зброї, ні груп диверсантів, ні конкретних фактів співпраці з ворогом. «Найстрашніше» з усього виявленого в десятках релігійних об'єктів Української Церкви – це газети десятирічної давності, із заздалегідь підкресленими «потрібними» місцями, та старі книги, видані в Москві.

Деякі знахідки СБУ взагалі виглядають комічними. Інші нічого, крім здивування, не викликають. Наприклад, «Богослужбова збірка» за 1976 рік. У чому його злочинність? У тому, що там «московський патріархат» пояснює, як служити літургії. Так із таким самим успіхом до «злочинної» літератури можна віднести Служебники, Типікони та Мінеї. Там також йдеться про служіння літургії.

Або, наприклад, у чому «злочинність» дитячих Біблій чи Катехізисів, «знайдених» у Чернівецькій єпархії? У тому, що це – «пропагандистська література»! А ось «Благочестя апостольське: Про благочестя та життя християнське за Постановами святих апостолів». Власне, це виписи з «Постанов святих апостолів», написаних у IV столітті. Очевидно, увагу силовиків привернула назва московського видавництва «Сибірська благодзвонниця».

Не менш дивовижною була й «знахідка» у Дніпропетровській єпархії. Там силовики затримали автомобіль, який вивозив з єпархії «заборонені» матеріали. Які? Старі послання Патріарха Кирила та запрошення на парад Перемоги від 2011 року.

За підсумками обшуків СБУ у Кривому Розі 29 грудня видання «Главком» написало: «Священики Московської церкви працювали на Путіна: докази». На фотографіях (які, до речі, невідомо як потрапили до рук журналістів) – Грамота Патріарха Алексія про дарування самостійності УПЦ, його лист міністру юстиції України про статус УПЦ, книга Патріарха Кирила «Церква закликає до єдності», журнал «Врятуйте наші душі». Чи може психічно здорова людина назвати все це доказом роботи на Путіна? Відповідь навряд чи потрібна.

Зрозуміло, що в суді всі ці «матеріали» не можуть бути доказом провини священників чи єпископів УПЦ. По-перше, провина має бути більш конкретною та очевидною – листування, виконання завдань, публічні виступи тощо. По-друге, поки що, слава Богу, в Україні ще нікого за читання книг не судили. По-третє, навіть якщо я маю якісь книги (не заборонені законом!),  це не означає, що я поділяю думку авторів цих книг – я можу вивчати її або заперечувати. По-четверте, якщо в якості матеріалів обвинувачення використовувати молитви столітньої давності чи газети, видані 15-20 років тому, то в Україні до відповідальності можна притягнути більшу половину мешканців та практично всіх політиків.

Вдумайтеся – духовенству УПЦ ставлять у провину зберігання та читання книг, виданих багато років тому. Але чомусь нікому з політиків не ставлять у провину речі  набагато серйозніші, ніж якісь газети.

Порошенко: «Тисну руку, обіймаю!»

Можна нагадати колишньому експрезиденту Порошенку про його знамениту фразу «тисну руку, обіймаю!» під час розмови з Путіним у 2015 році, за два місяці до Дебальцева. Можна згадати бізнес Порошенка в Росії під час війни на Донбасі, з регулярною виплатою податків до скарбниці держави-агресора.

ЗМІ та українські політики люблять нагадувати керівництву УПЦ про спільні фото з Путіним. Але чому вони не нагадують про це ж багатьом українським політикам? Наприклад, тому ж Порошенку. Ось фото, на якому Президент України Петро Порошенко «тисне руку» Путіну.

Чи от панегірик Петра Порошенка у бік Януковича за підписані у 2010 році Харківські угоди з РФ, пізніше названі злочинними. У підписанні договору про продовження перебування Чорноморського флоту до 2042 року він взагалі не бачив проблеми: «Ми маємо величезну кількість інших проблем, які нам необхідно вирішувати з Європою, і проблема Чорноморського флоту в цьому переліку буде останньою».

Єленський – борець із «іудейським сіонізмом»

Ще одна людина, яка вважає, що УПЦ треба ліквідувати, оскільки є «докази» її вини та співпраці з державою-агресором, – це нинішній голова департаменту Держетнополітики та релігії Віктор Єленський.

Нещодавно він заявив, що «ми зобов'язані припинити використання релігії у підривних цілях».

Що ж, у цьому сенсі Єленський дійсно фахівець. Адже він багато років вірою і правдою служив Радянській державі, причому не десь, а на ідеологічній ниві. Щоправда, тоді він боровся проти іудаїзму, в якому Віктор Євгенович бачив загрозу комуністичному устрою.

Так, у 1988 році (тобто через 12 років після того, як було видано ту саму «Богослужбову збірку», яку зараз ставлять у провину УПЦ) Віктор Єленський написав книгу «Іудейський клерикалізм і сіонізм». Як сказано в преамбулі, в книзі «піддаються критичному аналізу ідейна платформа та політична практика союзу сіонізму та іудейського клерикалізму».

Але головне, Єленський у своїй роботі викриває «антикомуністичні та антирадянські диверсії клерікал-сіоністів» (!) і дає відповідь «на їхні фальсифікації про становище релігії та віруючих у СРСР». Можна не сумніватися, що у своїй книзі Єленський розповідав про те, як добре живеться віруючим у СРСР. Тому ми не дивуємось, коли сьогодні Віктор Євгенович каже, що в Україні «зразковий рівень релігійної свободи». Не дивуємося, бо такі люди, як Єленський, служать будь-якій владі. Вони можуть миттєво перефарбуватись у потрібний колір і завжди говорять те, що від них хочуть чути.

Ірина Фаріон – компетентний репетитор з російської мови

Ось, наприклад, Ірина Фаріон – знаменита сьогодні «патріотка» України, яка впевнена, що всі священники УПЦ – це «фсбешники в рясах». 4 грудня 2022 року вона заявила, що «московська церква – основна духовна отрута України», а у квітні того ж року вона взагалі закликала «вбити сатану – московську церкву».

І якщо у випадку з Петром Олексійовичем ми маємо справу з людиною, яка змінює свої погляди, як хамелеон – колір шкіри, то Фаріон все своє життя свідомо боролася з Церквою. Спочатку – у лавах комуністичної партії Радянського Союзу, а тепер – як затята «патріотка» України.

У державному архіві Львова є справа №356, опис №1, фонд №3567. Цей документ містить протоколи засідань комітету комсомолу ЛДУ ім. І. Франка, серед яких – протокол №10 засідання 10 березня 1987 року. Третім питанням порядку денного цього засідання було «Про надання характеристики-рекомендації для вступу кандидатом у члени КПРС тов. Фаріон І. Д.».

Товариш Фаріон, член ВЛКСМ від 1978 року (через два роки після появи «Богослужбової збірки», яку зараз виставляють як провину УПЦ), була прийнята до компартії одноголосно. Основою для такого рішення послужила рекомендація, підписана тодішнім секретарем комсомолу комітету ЛДУ Степаном Кубівим (пізніше він став нардепом від «Батьківщини»). Кубів зазначив, що товариш Фаріон, «будучи членом факультетського КІД (Клубу інтернаціональної дружби, – Ред.), неодноразово проводила бесіди з іноземними громадянами з метою кращого вивчення ними російської мови».

Несподівано? Ні. Помінялися часи, Україна здобула незалежність, і Фаріон, зовсім не змінившись внутрішньо, просто змінила терміни. Вона як була комуністкою – так нею і залишилася, і як боролася із Церквою – так і бореться й досі.

До речі, документів, що свідчать про вихід чи виключення Ірини Фаріон із КПРС до 30 серпня 1991 року, коли діяльність компартії на території України була заборонена офіційно, виявити не вдалося.

Корчинський як соратник Януковича

А ось ще один «патріот» України, який вважає, що всіх священників УПЦ треба посадити «на підвал», а церкви «московського ізводу» треба спалити, – Дмитро Корчинський.

Однак у 2004 році той самий Корчинський завзято і яро підтримував Віктора Януковича, створив коаліцію разом із Наталією Вітренко (дуже й дуже промосковським політиком), а про Ющенка він тоді казав, що «це найбільша ілюзія», оскільки «він найбільш небезпечний, тому що, крім усього, він представляє бюрократичну верхівку».

Ба більше, саме Корчинський очолював рух проти вступу України до НАТО. Разом зі своїми однодумцями він пікетував Кабмін і стверджував, що якщо нашу країну приймуть до Євроатлантичного альянсу, то вона перестане бути суверенною державою і керуватиметься з Брюсселя.

Навіть у 2012 році він заявляв, що замість НАТО краще вступити до Аль-Каїди. Цікаво, чи пам'ятає про все це пан Дмитро і чи зможе повторити все те, що говорив ще якихось 10 років тому?

Але насправді головне питання не в цьому, а в тому, чому всі ці люди (Порошенко, Єленський, Фаріон, Корчинський та інші) бездоказово звинувачують УПЦ у «роботі на ворога», забуваючи про свою службу на цього ж ворога? Чому СБУ ставлять у провину УПЦ друковані матеріали 10-річної давності, до яких сама УПЦ жодного відношення не має, і «забувають» про слова та дії українських політиків? Слова та дії, за які ніхто з них не вибачився і не попросив прощення.

А все просто. Усі «знахідки» СБУ у храмах УПЦ – це просто робота на «картинку», покликана переконати українців, що УПЦ – «ворог». Жодні реальні факти та докази нікого не цікавлять. Як кажуть сьогодні – нічого особистого, просто бізнес. І всім, хто зараз довірливо слухає в ЗМІ нескінченну пісню про «злочини» Церкви, варто це усвідомлювати.

Читайте також