Мы запомним эту Пасху
Пасхальная ночь. Фото: Телеграм
Это печальный кадр: заключенные на свободе люди стояли как ученики и мироносицы-жены неподалеку от Креста и наблюдали как сняли Христа и принесли во Гроб, и положили Туда, и он Там три часа был живым. И они видели процесс Воскресения. И три часа на промозглом апрельском холоде ждали, когда и их причастят Тела и Крови Христовых. Как и подобает всякому истинно верующему человеку во Всеспасительную ночь.
Это тяжелая ночь. Я не буду делать вид, что ничего не произошло в моем Отечестве и по всему лицу Земли. Произошло. У меня в сердце выжгли сегодня восковые лица и руки с горящими свечами людей, стоящих за воротами храма и славящих Христа. И белые, как ризы своих же белых облачений, лица священников. Они возвещали Христос воскресе и были настолько подавлены, что радость не срывалась в эту ночь над окрестностями, несмотря на дивный звон колоколов.
Я/МЫ запомним эту Пасху. Господь явил Себя в ней во всей Своей Красе и самой что ни на есть Жизни. А Я/МЫ... мы жалки и, как всегда с Богом, ничем не можем Ему ответить.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.