Про вимоги УГКЦ «повернути» їм Почаївську лавру

Почаївська лавра. Фото: СПЖ

Мовляв, багато об'єктів монастиря було збудовано за уніатів, а Почаївська ікона Богородиці була «коронована» папою Климентом XIV. А тому потрібно «денонсувати договір про оренду заповідника з нинішнім орендарем (УПЦ, – Ред.), укладений терміном до 2054 року, та повернути будівлі святині законним власникам».

А аргументується це все «турботою про торжество справедливості» та необхідністю «шукати те, що нас об'єднує, а не поділяє».

Виділимо тут дві головні тези:

1. Те, що 118 років зі своєї тисячолітньої історії монастир належав уніатам, в УГКЦ вважають достатнім, щоб називати себе його «законним власником» та вимагати його «повернути» для «торжества справедливості».

2. Відібрати Почаївську лавру у православних і віддати її уніатам буде пошуком того, що нас об'єднує, а не розділяє.

Ви зрозуміли логіку?

Страшно навіть уявити, що буде, якщо почнуть виганяти православних із Лаври. Так просто там свою святиню не віддадуть, владі та уніатам доведеться застосувати силу, і чималу. І це потенційне побоїще в УГКЦ називають пошуком єдності, а не розподілу? Як не згадати знамениті оруеллівські слова «Війна − це мир, свобода − це рабство»?

Зараз в Україні, хто має силу, той і має рацію. Точніше, безсоромно нав'язує людям свою «правду». У знаменитій антиутопії Оруелла «1984» є такий діалог: 

− Скільки я показую пальців, Вінстоне?

− Чотири.

– А якщо партія каже, що їх не чотири, а п'ять – тоді скільки?..».

Дії і ПЦУ, й уніатів щодо УПЦ нагадують сьогодні поведінку шакалів, що повалили вівцю на землю і рвуть від неї шматки. Але хіба це схоже на християнство?

Згадаймо слова Христа: «По тому дізнаються всі, що ви Мої учні, якщо матимете любов між собою».

Чи бачимо ми тут цю любов?

Читайте також