Церква вшановує пам'ять святих сорока мучеників Севастійських

Святі 40 мучеників Севастійських. Фото: pravoslavie.ru

Святі сорок мучеників Севастійських, пам'ять яких вшановує Церква 22 березня, прийняли свої вінці, відмовившись приносити жертву язичницьким богам. Сталося це у четвертому столітті у Малій Вірменії (територія сучасної Туреччини).

Коли воїни відмовилися принести жертву язичницьким богам, їхній воєначальник Агріколай ув'язнив їх. Воїни віддалися щирій молитві і одного разу вночі почули голос: «Той, хто витерпів до кінця, той спасенний буде».

Наступного ранку воїнів знову привели до Агріколая. Цього разу язичник пустив у хід лестощі. Він став вихваляти їх мужність, молодість і силу і знову запропонував їм зректися Христа і тим здобути собі честь і прихильність самого імператора. Знову почувши відмову, Агріколай велів закувати воїнів. Проте старший із них, Кіріон, сказав: «Імператор не давав тобі права накладати на нас пута». Агріколай зніяковів і наказав відвести воїнів у в'язницю без кайданів.

Через сім днів до Севастії прибув почесний сановник Лісій, який влаштував суд над воїнами. Святі твердо відповідали: «Візьми не тільки наше військове звання, але й життя наше, для нас немає нічого дорожчого за Христа Бога».

Тоді Лісій наказав побити мучеників камінням. Але каміння летіло повз ціль; камінь, кинутий Лісієм, влучив у обличчя Агріколаю. Мучителі зрозуміли, що святих захищає якась невидима сила. У в'язниці воїни провели ніч у молитві і знову почули втішаючий голос Господа: «Віруючий у Мене, якщо й помре, оживе. Дерзайте і не бійтесь, бо сприймете вінці нетлінні».

Наступного дня суд і допит перед мучителем повторився, а воїни залишилися непохитними.

Стояла зима, був сильний мороз. Святих воїнів розділи, повели до озера, що знаходилося неподалік міста, і поставили під вартою на льоду на всю ніч. Щоб зламати волю мучеників, неподалік берега розтопили лазню. О першій годині ночі, коли холод став нестерпним, один із воїнів не витримав і кинувся бігом до лазні, але тільки-но він переступив поріг, як упав мертвий. О третій годині ночі Господь послав відраду мученикам: несподівано стало ясно, крига розтанула, і вода в озері стала теплою. Усі стражники спали, не спав лише один на ім'я Аглаій. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з'явився світлий вінець. Аглаій нарахував тридцять дев'ять вінців і зрозумів, що воїн, який втік, втратив свій вінець. Тоді Аглаій розбудив решту стражників, скинув із себе одяг і сказав їм: «І я – християнин!» – і приєднався до мучеників. Стоячи у воді, він молився: «Господи Боже, я вірую в Тебе, в Якого ці воїни вірують. Приєднай мене до них, щоб я постраждав з рабами Твоїми».

На ранок мучителі з подивом побачили, що мученики живі, а їхній стражник Аглаій разом з ними прославляє Христа. Тоді воїнів вивели з води та перебили їм гомілки. Під час цієї болісної страти мати наймолодшого з воїнів, Мелітона, переконувала сина не боятися і перетерпіти все до кінця. Тіла мучеників поклали на колісниці та повезли на спалення. Юний Мелітон ще дихав, і його залишили на землі. Тоді мати підняла сина і на своїх плечах понесла його за колісницею. Коли Мелітон віддав останній подих, мати поклала його на колісницю поруч із тілами його святих сподвижників. Тіла святих були спалені на вогнищі, а кістки, що обвуглилися, кинуті у воду, щоб християни не зібрали їх.

Через три дні мученики з'явилися уві сні блаженному Петру, єпископу Севастійському, і наказали йому поховати їхні останки. Єпископ із кількома кліриками вночі зібрав останки славетних мучеників і з честю поховав їх.

Раніше СПЖ повідомляла, що у 3-й Тиждень Великого посту віруючі вклонилися Чесному Хресту.

Читайте також