Що таке апокриф?

Фото: myfaith.ru

Назар Рандін

Відповідає протоієрей Володимир Долгих:

– Так, спочатку, в I-II століттях, апокрифами іменувалися книги саме єретичного змісту, доступні для читання лише «посвяченим». Власне, саме слово «апокриф» походить від давньогрецького ἀπό-κρῠφος – «прихований, таємний, таємничий». Пізніше, коли гностицизм вступив у відкриту полеміку з християнством, різні апокрифи стали доступними більш широкому колу читачів.

Поступово вже й самі християни «взялися за перо» і створили письмові пам'ятки, які містять опис життя святих, апостолів Христа і Богородиці. До IV століття виникає необхідність формування канону книг Священного Писання, а за тими, що не ввійшли в нього, працями остаточно закріпилося найменування апокрифів.

Апокрифи можуть бути абсолютно різними за змістом, від відверто згубних до корисних. Наприклад, до творів чисто сектантського походження можна віднести «Тибетське євангеліє», явно створене для внесення смути і сумнівів в серця віруючих людей. Такі писемні пам'ятки як «Євангелія від Іуди», «Євангеліє від Томи» або «Євангеліє дитинства» можна віднести до помилкових, що не мають нічого спільного з історичною реальністю, книг, створених, як правило, на межі Античності та Середньовіччя (тобто V-VII століття).

Але існують й апокрифи, які можна розглядати як письмову фіксацію Передання. Це і «Сказання про Успіння Богородиці», і «Євангеліє від Никодима», і «Вчення дванадцяти апостолів», і «Пастир Єрма». За змістом ці «позитивні» апокрифи є доповненням до відомої нам новозавітної історії. Так, наприклад, встановленням свята Різдва Богородиці ми зобов'язані саме згадуваному вами «Протоєвангелію Якова», в якому можна знайти подробиці про події Священної історії.

Читайте також