Почему в ПЦУ попирают символ Константинопольской Церкви?
Фреска в соборе ПЦУ Кременца. Фото: Фейсбук-страница Александра Вознесенского
Весьма интересно было бы узнать мнение Патриарха Варфоломея и представителей Элладской Православной Церкви, которые пытались легализировать СЦУшников, касательно этой росписи храма раскольников СЦУ в Кременце, где некий святой (вероятно, Георгий Победоносец) с ленточкой сине-желтого цвета убивает двуглавого орла, который взят из символики Византии, и до сих пор используется во всех храмах КонстП, ЭлПЦ и Кипрской Архиепископии.
При этом Бог Отец якобы посылает на это благословение – Святой Дух, как в евангельских повествованиях, изображен в виде голубя, но голубь изуродован до невозможности - автор отчаянно даже в этом символе Бога пытался указать Тризуб.
Товарищи греки: а как вам такой пассаж, когда заимствованного из Византии двуглавого орла ваши подопечные изображают как некое чудовище, которое убивают святые по благословению Божию?
Я молчу уже о том, что из Георгия Победоносца сделали украинца повесив ему сине-желтую ленточку на копье, окружили майдановцами и пытаются сделать из него русофоба и борца с византийскими символами, что по сути является глумлением над святым, а не иконой.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.