Чи повинен «глава Православ'я» захищати православні святині?

Православний світ так і не почув від патріарха Варфоломія протестів з приводу рішень Ердогана по Софії. Фото: СПЖ

Свята Софія в Стамбулі, головна святиня Константинопольської церкви, знову стала мечеттю Айясофія. Турки радіють, християнський світ – сумує.

24 липня в храмі пройшла перша мусульманська служба, на якій був присутній президент Реджеп Ердоган. У ній брало участь 350000 чоловік. Вперше в цьому році в Айясофіі мусульмани святкували і один з найбільших ісламських свят Курбан-Байрам.

Храм Святої Софії був побудований в 537 році і відразу став унікальною святинею православного світу. Саме відвідування послами князя Володимира богослужіння в Софії стало вирішальним фактором у прийнятті Руссю християнства. У 1453 році, після захоплення Константинополя османами, храм Святої Софії був перетворений на мечеть Айясофія і перебував в такому статусі до 1934 року, коли перший президент Туреччини Кемаль Ататюрк видав указ про перетворення Айясофіі в музей. І ось, через 86 років, цей указ був скасований, у православній святині знову звучить мусульманська молитва.

Нинішнє рішення турецької влади викликало бурю обговорень. Одні країни Європи разом з Держдепом закликали Туреччину скасувати своє рішення, інші кажуть, що мечеть в Софії – внутрішня справа турків. Але всі ці дискусії вже нічого змінити не можуть. Турки своє рішення прийняли.

Але виникає питання – чи дійсно не можна було нічого зробити, щоб запобігти наруги над святинею Православного світу? І, в першу чергу, це питання направлене в сторону патріарха Варфоломія, для якого храм Святої Софії – це символ Константинопольської Церкви.

Адже зараз, через майже 600 років після падіння Візантійської імперії у Константинопольського патріархату немає ніяких причин залишатися в Стамбулі. Ніяких, крім Софії. Ця святиня – практично єдине, що пов'язує Константинопольську Церкву зі славним минулим християнської імперії. Адже зараз православні становлять в Стамбулі менше сотої частки відсотка від загального числа населення міста.

Такий бо нам подобаше архієрей?

Всі ми знаємо, наскільки патріарх Варфоломій є активною медійної фігурою. Він регулярно спілкується з провідними політиками планети, бореться за збереження кліматичного здоров'я Землі і навіть бере участь в економічних глобальних форумах, де збираються найбагатші люди планети. Логічно було очікувати від нього найактивніших дій щодо захисту своєї святині: це могли бути жорсткі протестні заяви в бік турецької влади, заклики про підтримку до президентів великих держав і глав Помісних Церков, нарешті – хресні ходи вулицями Стамбула, молебні біля Святої Софії.

Адже розмови про перетворення Софії на мечеть велися досить давно. Президент Туреччини Реджеп Ердоган робив відповідні заяви вже кілька місяців. За цей час можна було розгорнути потужний протестний рух по всьому світу. Змусило б це Ердогана скасувати своє рішення? Складно сказати напевно, але вплинуло б точно.

Але ні хресних ходів, ні молебнів, ні навіть хоч якогось одного протесту від патріарха Варфоломія не було. Весь цей час глава Фанару зберігав повне мовчання. І лише за два тижні до зміни статусу Софії патріарх боязко зауважив, що йому сумно від майбутньої події. А ще через тиждень заявив, що Софія – місце зустрічі і солідарності між християнством і ісламом. Більш ніж дивна позиція патріарха, у якого забирають головну святиню його Церкви.

Але як же так? Адже глава Фанару наполегливо просуває в світі тезу, що він є главою всього Православ'я. Згадаймо його слова: «Православ'я не може існувати без Вселенського Патріархату... Якщо Вселенський Патріархат ... покине міжправославну сцену, Помісні Церкви стануть "як вівці, що не мають пастуха"».

Але хіба «пастир, без якого не можуть існувати Помісні Церкви», може боягузливо мовчати, коли на його очах відбувається наруга над головною святинею Православ'я? Адже Свята Софія належить не тільки Фанару, це перлина всього Православного Світу. Чи потрібен Церквам такий пастир? І в чому полягає його пастирство, крім самозвеличення і претензій на неподільну владу над іншими Предстоятелями? Якими справами він ці претензії підкріплює?

Вже знаючи про майбутнє осквернення Святої Софії, патріарх разом з владою покірно святкує річницю невдалого перевороту в Туреччині 2016 року. Перевороту, в участі в якому його звинувачують турецькі ЗМІ. Чи міг він відмовитися хоча б від такого приниження?

Звичайно, можна припустити, що патріарх Варфоломій побоювався гніву турецької влади. Але в чому цей гнів може проявлятися зараз, в ХХІ столітті? В якихось економічних санкціях, висиланні з країни? Хіба цього може боятися чернець, який відрікся від світу і присвятив життя Богові?

Адже раніше ризики були зовсім інші.

В історії існує безліч прикладів мучеників, які жорстоко страждали за свою віру від рук сильних світу цього. Були серед них і патріархи, в тому числі – Константинопольські.

У 705 році патріарх Каллінік I, канонізований згодом Константинопольською Церквою, за протести проти репресій духовенства був засліплений і заживо замурований в стіні імператором Юстиніаном II.

У 1821 році святитель Григорій V, константинопольський патріарх, за підтримку оттоманських греків був повішений турками на воротах патріархії.

У 1599 році священномученик Никифор, місцеблюститель Константинопольського престолу, був замучений католиками в Речі Посполитій за відстоювання православної віри.

Та й всі ми знаємо долю святителя Іоанна Златоуста, який був вигнаний з Константинополя імператором Аркадієм і помер у засланні.

Кожен з цих, і багатьох інших постраждалих першоєрархів, міг вибрати догоджання владі, або хоча б мовчання. Але вчинив інакше.

Однак, може зараз просто інші часи, і противитися владі в сучасній Церкві не прийнято? Може потрібно підкоритися і приймати будь-які антицерковні дії правителів зі смиренням? Ні. Часи завжди однакові. І єпископи або захищають Христову Церкву, або захищають свій комфорт і зручності в цьому світі. Досить подивитися на те, що відбувається в Чорногорії та України.

Сучасні ієрархи не суперечать політикам?

Митрополит Амфілохій, глава Чорногорської митрополії Сербської Церкви вже півроку очолює протести проти дій місцевої влади, яка намірилася конфіскувати у віруючих її храми. Два рази на тиждень в Подгориці проходять молебні і протестні хресні ходи, в яких беруть участь десятки тисяч православних чорногорців. Митрополит Амфілохій жорстко критикує владу, прямо називає її безбожною і не боїться ніяких переслідувань, хоча йому вже довелося сидіти в поліцейських відділках на допитах.

Можна згадати і Блаженнішого Онуфрія з єпископами УПЦ, яких Порошенко жорстко примушував приєднатися до його фальшивої церкви ПЦУ. Незважаючи на потужний тиск влади, виклики в СБУ і свавілля активістів ніхто з них не здригнувся, і продовжував захищати свою Церкву.

У патріарха Варфоломія інша тактика в спілкуванні з сильними світу цього. Все життя він налагоджував відносини з політиками, щоб з їх допомогою просувати свої інтереси. І часто це дійсно спрацьовувало.

У 2018 році голова Фанару увійшов в союз з Порошенком, і при повній підтримці США, по праву сильного, спробував захопити Церкву в Україні.

У 2020-му склалася зворотна ситуація. Перетворивши Софію на мечеть вже турецька влада, діяла по праву сильного. Фанар же опинився в ролі слабкого. Колишні союзники йому не допомогли. Делегація США на чолі з послом в супроводі імама відвідала 29 липня мечеть Айясофію і ніякого невдоволення не висловлювала.

Показово, що логіка турків в цьому випадку була знущально ідентичною логіці Фанару. Так само, як патріарх Варфоломій скасував древній указ 300-річної давності про статус Київської Церкви, так і Ердоган скасував указ Ататюрка про зміну статусу Софії з мечеті на музей.

Ситуація з Святою Софією ще раз продемонструвала – патріарх Варфоломій, вступаючи в союз з одними політиками, і плазуючи перед іншими, сам мислить і діє як політик.

Але Церква не сприймає категорій сили, інтриг і вигоди, які використовують політики. У Церкви діє закон любові і правди. І Українська, і Руська Церкви в ситуації з Софією засудили дії турецької влади. Собор побудований як православний храм і в ньому повинна служиться літургія.

Блаженніший Онуфрій: «Ми молимося, щоб Бог повернув його (храм Святої Софії - Ред.). Ми не захоплюємо мечеті і хотіли б, щоб і наші храми ніхто не захоплював)».

***

Якби Православ'я було єдине, якби патріарх Варфоломій діяв як пастир, а не політик, цілком можливо, храм Святої Софії вдалося б відстояти.

Але час тече, змінюються і йдуть політики та ієрархи. Перевернеться і ця сторінка історії.

Греки зберегли переказ, що в день взяття Константинополя в момент, коли турки увірвалися в собор, в ньому йшла Божественна літургія і священик зі Святими дарами вже входив на амвон. Тоді частина вівтарної стіни розверзлася і вкрила священика, який буде перебувати в ній, поки храм не повернуть православним.

І ми віримо, що свого часу древня святиня Православ'я не просто звільниться від мусульман. Там відновиться літургія, яка була перервана в 1453 році натовпом османських завойовників, і православні богослужіння відбуватимуться в Софії до кінця часів.

Читайте також