Про один огидний фейк
Протоієрей Андрій Пінчук. Фото: https://vz.ua
На своєму телеграм-каналі «Веселий піп» протоірей Андрій Пінчук розмістив фейкове оголошення, що 23 травня Запорізька єпархія запрошує мешканців села Кінські Роздори на «відспівування 35 російських православних захисників» у Преображенському храмі.
Як вдалося з'ясувати СПЖ, ця листівка – стовідсотковий фейк. По-перше, село розташоване у Бердянській єпархії (окупована територія). А по-друге, у цьому храмі жодного відспівування «35 російських православних захисників» не проводилося і не планувалося.
Навіщо о. Андрію знадобилося поширювати цей вкид – залишилося загадкою. Як і слід було припускати, у коментарях до посту – море обурення, засудження, хейту та бруду. Наскільки це поєднується зі служінням священника?
Не беремося повчати відомого в Україні пастиря, але мимоволі згадалися слова апостола Павла: «Учинки тіла явні: ...ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі... й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!» (Гал. 5:19-21).
Читайте також
Хто зруйнував і хто відновив Лавру: ролик Мінкульту випадково видав правду
Пропаганда Мінкульту про Києво-Печерську лавру несподівано сказала правду.
Тернопільська публікація про Покров: провал календарної реформи?
Новий календар, запроваджений ПЦУ та УГКЦ за підтримки влади, значна частина віруючих не приймає.
Погони чи ряса: хто пише сценарій для «борців» з УПЦ?
Усе вказує на те, що і Веліар, і Пшеничний – звичайні виконавці чужого сценарію. Питання лише в одному – сценарист носить погони чи рясу?
Убити людину до народження можна, після – ні. Чому?
Діти – це найпривілейованіша частина суспільства. І водночас у цьому самому суспільстві дітей офіційно дозволено вбивати – причому масово.
Нагородження нащадків більшовиків у Лаврі
Саме при заповіднику в Лаврі знущалися над мощами преподобних, влаштовували в храмах музей атеїзму, а у вівтарях розміщували туалети.
«Виродки» і «тупі тварини»: борці з УПЦ добралися до дітей
Історики, вивчаючи наш час, будуть дивуватися: як інформаційну політику величезної країни могли так довго визначати настільки дрібні, злобні та нікчемні люди?