Требуешь долг? Свое ли ты дал?
Давай в долг, если готов ничего не получить взамен. Фото: TechToday
В сельском храме, в 120 км от Петербурга, говорил вчера проповедь. О прощении должников. О том, что если кому-то что-то даёшь, ну хорошо, давай.
Но только, если готов ничего не получить взамен.
Ни благодарности. Ни самого долга.
Ждешь благодарности? Благодарность - это человеческое чувство. Значит ты покупаешь чувства?
Требуешь долг? Свое ли ты дал? Тебе самому дали. А требуешь назад, как свое.
Конечно же, все должно быть с разумом. Нет добродетели без рассуждения. И давать надо с рассуждением. И о долге можно напомнить.
Но вот в сердце, в сердце иметь эту свободу легко расставаться с тем, что, как тебе кажется, твое.
У меня в детстве был очень щедрый Дед Мороз. Он приносил мне подарки под ёлку каждое утро. Потом Дед Мороз умер, подарков не стало. И я сам уже пытался быть Дедом Морозом. И это оказалось каким-то необыкновенным совершенно счастьем - радовать других. Радость, когда даешь. Внутри тебя борются холодный рассудок, жадность, уверенность, что поступаешь глупо, неразумно, нерасчетливо. Но зажмурился - Господи, благослови - и все равно даешь.
Это божественное в нас. Ведь Бог только дает. Он раздает без меры и никогда от нас ничего не получает и не требует взамен, Он не нуждается ни в чем нашем.
Чистая совершенная Божественная Любовь только дает.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.