Заповіді блаженств як одкровення Бога про Самого Себе

«Заповіді блаженств», фрагмент ікони. Фото: з відкритих джерел

У 18-ту неділю по П'ятидесятниці крім рядового євангельського читання в храмах читають також Заповіді блаженств в честь преподобних, пам'ять яких ми звершуємо цього дня. Крім того, ми чуємо їх щоразу під час Божественної літургії перед входом священнослужителя з Євангелієм. Звернемо сьогодні погляд на ці рядки Святого Письма.

Заповіді блаженств – не тільки те, що дано людям у вигляді обіцянок. Це ще й одкровення Бога про Самого Себе. Але усвідомити це можна лише перебуваючи на рівні святості, коли невимовний і неймовірний Бог відкривається в твоєму власному серці. Син Божий, який несе Своє слово у світ, виливає на кожного з нас безперервну смиренну мудрість благодаті. Він, як добрий пастир, веде за Собою душі, які прагнуть до досконалості в Істині. У те Царство, яке знаходиться за межами всяких уявлень, понять і визначень.

Євангельське одкровення – це перш за все вчення про досконалість людського духу у Христі. Заповіді блаженств – це відкриття Богом Своєї Божественної природи людини і введення її в життя вічне. Христос почав вчити про Своє Царство з блаженств, тому що свобода в Дусі Святому – це і є головне блаженство людини й у цьому житті, і в майбутньому. Все, що позбавляє нас цієї свободи, стає рабством.

Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне

З цих слів починається перелік блаженств, що проголошує Христос. Про які злидні йде мова? Жебрак – той, хто не має нічого. Найбільші стяжання є в нашій голові. Це в ній ми маємо, або принаймні думаємо, що маємо. Це там ми перебираємо свої багатства, рахуємо скарби, гладимо і цілуємо те, що, як нам здається, наша власність. Це не тільки земні речі і придбання. Ні, це і наші досягнення, і заслуги, і чесноти, і все, що ми пов'язуємо з нашим «Я», що ми називаємо словом «моє».

Христос називає блаженними тих, хто не має в голові ніяких прихильностей не тільки до речей, але і до самого себе. Убогість духовна – це відсутність навіть у думках прихильностей до чогось земного. Тому що Царство Боже – це і є свобода від усього земного. Саме ця свобода буде нам втішною на порозі смерті, а не наші близькі та друзі. Тому поки ми перебуваємо в земній мандрівці, практика відмови від усіх земних благ – необхідна умова духовного життя.

Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені

У житті величезна кількість приводів для пролиття сліз. Весь шлях людини на землі усіяний її сльозами. Ми плачемо з різного приводу, тому наші сльози мають різний смак. Є сльози кислі, солоні й солодкі. Солодкі у тих, хто сумує про свої гріхи, плаче про невігластво свого розуму, загрузлого в помислах. Такі люди знаходять у своєму плачі допомогу Божу і благодать, позбавляються від усякого зла і втішаються великим блаженством духовної свободи у Христі. Тому що тільки в Ньому немає ніяких змін.

Блаженні лагідні, бо вони успадковують землю

Лагідний – той, хто беззлобний. Але вище за нього той, хто сподобився беззлобства в Дусі Святому, хто переміг всяке зло у вигляді пристрастей і думок в самому собі, хто, відкинувши свій розум, живе в благодаті. Той успадковує чисту землю свого лагідного серця, в якому знаходить Христа, передає йому Своє Царство Вічної Істини. Добрі справи і молитва приводять нас до Христа, тому слід щосили запасатися ними в духовній практиці.

Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони наситяться

Ласий і спраглий – той, хто прагне до досягнення шуканого. Від мирських страв і напоїв залишається лише купа бруду. Але той, хто цілком спрямований на досягнення Божественної Істини, хто залишив земне розсудливе мислення і всякі помисли, знаходить її у всій повноті і насичується досконалістю без початкової і невиліковної правди, яка є хліб життя, що зійшов з Небес.

Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть

Милостивий – той, хто ставить благополуччя ближнього вище за власне благополуччя. Це жертовна милість. Той же, хто самовіддано жертвує заради Бога усіма прихильностями і віддає Йому свій єдиний скарб – любляче серце, а ближньому – своє дорогоцінне життя, миттєво з'єднується з Богом.

Людина, що здобула таке милостиве серце, жертвує всім, навіть своїм життям, заради ближнього. Бажаючи усім спасіння, вона являє собою вищу милість і знаходить досконале помилування у Господа. Милостивий дружить із Господом і знаходить життя вічне.

Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.

Чистий – значить непорочний, який не має жодних смертних гріхів. Це непорочність зовнішня. Але той, хто зовсім непорочний серцем від усього тлінного, від похотей плоті і чистий розумом від земних уявлень, поганих помислів, в благоговійній чистій молитві безпосередньо бачить Бога, як Він є. Така людина з'єднується з Ним досконалим єднанням і знаходить багатство істинне, духовне, нетлінне – досконалу богоподібність, до якої призводить уважна молитва.

Блаженні миротворці, бо вони будуть наречені синами Божими

Миротворець – той, хто в самому собі творить мир і показує його ближнім. Це мир душі – початковий, попередній. Але той, хто здобував у своєму серці вищий духовний мир – невечірній день істини, непідвладний нічому земному, знаходить в собі Царство Боже, служить Ним людям і стає сином Божим, здобуваючи владу над своїм розумом.

Блаженні вигнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне

Вигнані за правду значить переслідувані на землі. Вони заслуговують всебічної поваги. Але той, кого не тільки світ, але і світ злобних духів піднебесних переслідує за істину, воістину блажений. Царство Небесне – це Царство Істини, до якого відчуває ненависть всяке земне царство, і тим більше диявольське.

Тому ознака істини, яку світ земний і демонічний не можуть ні вмістити, ні прийняти, – гоніння на носіїв Божественної правди. Хто стоїть в істині і володіє мудрістю духовного міркування, той непідвладний нічому земному і неприступний нічому демонічному і тому цілком блаженний у Христі, Який є істина.

Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас і гнати, і всіляко неправедно злословити за Мене

Стійко терпіти наруги – велике достоїнство людини. Терпіти всілякі гоніння – досконала мужність людського духу. Залишатися абсолютно незворушним у важкому випробуванні душі, лихослів'ї є перемога людської стійкості над цим світом і демонічним.

Лихослів'я – це спроба сатани зганьбити вас. Тому всі гідні, терплячі і незворушні душі блаженні у Христі, що потерпів заради порятунку всіх людей паплюження, лихослів'я, гоніння і навіть жорстоку смерть на хресті. «Якщо ми бажаємо, щоб нас проголосили переможцями і увінчали, то принесемо в жертву самих себе» (преподобний Ісидор Пелусіот).

Читайте також