Захист храмів УПЦ як «замах на держбезпеку» України?

Ростислав Павленко вважає, що захист храмів - це загроза безпеці України. Фото: СПЖ

22 лютого 2021 року в Києво-Печерській лаврі зібралися представники громад захоплених храмів Української Православної Церкви. Ці люди, за словами Блаженнішого Митрополита Онуфрія, «незважаючи на всілякі перепони і переслідування залишаються вірними Богу і істинній Церкві».

Виконувати закон і ставитися до всіх релігійних організацій однаково, як того вимагає Конституція України, і нічого більше – ось, по суті, всі побажання на адресу української влади, які звучали на з'їзді гнаних громад.

Однак, у випадку з віруючими УПЦ, будь-які слова про те, що представникам влади потрібно дотримуватися закону, можуть бути трактовані як «замах на стабільність і державну безпеку».

Саме про це заявив нардеп від порошенківської партії «Європейська Солідарність» Ростислав Павленко на своїй сторінці у Facebook, коментуючи з'їзд гнаних громад УПЦ.

Він переконаний, що ніяких гонінь немає, а те, що УПЦ посміла на них скаржитися, «переходить усі межі». Павленко впевнений, що УПЦ знаходиться в комфортному становищі, тому що влада не відреагувала (!) на з'їзд гнаних громад. За його словами, мовчання Заповідника «Києво-Печерська Лавра» і Мінкульту – це «приклад колаборації в рамках ворожої кампанії проти України». Депутат обурився бездіяльністю СБУ та інших державних органів і пообіцяв «звернутися за роз'ясненнями».

Логіка, погодьтеся, настільки дивна, що варто докладніше зупинитися як на особистості самого Павленка, так і на його тезах щодо віруючих УПЦ.

Павленко і Томос

До Євромайдану Ростислав Павленко був скромним викладачем політології Києво-Могилянської академії.

У липні 2014 року призначений позаштатним радником президента України, а буквально через кілька місяців Павленко став заступником глави Адміністрації президента України Петра Порошенка.

Такий миттєвий кар'єрний зліт, на думку деяких українських ЗМІ, диктується тим, що Павленко особисто займався підтримкою іміджу Порошенка. Для цього Ростислав Миколайович постійно моніторив ЗМІ і соцмережі, і доповідав про всі критичні матеріали главі держави.

Тоді ж, в 2014 році, Павленку була доручена координація зусиль українського уряду і «західних партнерів» з надання автокефалії тоді ще УПЦ КП.

Фактично з першого дня роботи на своїй новій посаді, Ростислав Павленко зайнявся просуванням ідеї Томосу на всіх рівнях. Він стверджував, що його робота не має нічого спільного з піаром, а до бажання отримати Томос з кожним днем приєднуються не тільки представники УПЦ КП, а й архієреї і священики УПЦ, оскільки державою (!) створюється нова Церква – «для десятків мільйонів тих, хто не хоче бачити себе в Московській Церкві».

При цьому Павленко гарантував, що ніякого насильства по відношенню до тих, хто не визнає Томос, не буде. Саме він переконав Порошенка в тому, що Фанар може визнати українських розкольників ще до Дня Хрещення Русі, що, в кінцевому підсумку, можна використовувати як найважливіший піар-інструмент для прийдешніх виборів на пост глави держави.

В 2014 році Ростислав Павленко гарантував, що ніякого насильства по відношенню до тих, хто не визнає Томос, не буде.

Для прискорення процесу, в квітні 2018 року Павленко особисто повіз на Фанар звернення Верховної Ради України до патріарха Варфоломія з проханням надати «незалежність» українській церкві. Однак, незважаючи на титанічні зусилля Ростислава Миколайовича, влітку Томос підписаний не був, і фактично одразу після святкування Дня Хрещення Русі Павленко змінив місце роботи – з Адміністрації Президента на посаду керівника Національного інституту стратегічних досліджень. Але навіть на цій посаді Павленко не перестав бути «головним по Томосу».

Напередодні сумнозвісного засідання синоду Константинопольського патріархату, що офіційно «запустив» процес надання Томосу ПЦУ, Павленко зустрівся з патріархом Варфоломієм, після чого заявив, що текст Томосу вже готовий – «він стандартний, аналоги можна знайти в інтернеті».

Трохи пізніше з'ясувалося, що Павленко сказав неправду – текст Томосу зовсім не стандартний, і прописує очевидну і ганебну залежність нової структури від Фанару.

З усього вищесказаного стає очевидним, що пан Павленко – не тільки один з головних виконавців в «томосній» спецоперації, а й відвертий ворог Української Православної Церкви, віруючі якої не захотіли «мільйонами» переходити в «церкву», створену державою. Але, не дивлячись на свою, відверто кажучи, не дуже вдалу роботу, він залишився в політиці і продовжує свою роботу проти Церкви і її вірних.

Хто насправді ворог України?

Розберемо докладніше тези Ростислава Павленка, озвучені ним щодо УПЦ та віруючих, які зібралися в Києво-Печерській лаврі 22 лютого 2021 року. Отже.

Теза 1: На УПЦ гонінь немає, і вона відчуває себе в Україні «досить таки комфортно».

Звернімося до фактів. Так, згідно зі звітом голови Представництва УПЦ при європейських міжнародних організаціях єпископа Віктора (Коцаби) за останні роки в Української православної церкви насильно і з багатьма правопорушеннями відібрали 122 храми і незаконно перереєстрували в ПЦУ 220 парафій.

Глава юрвідділу УПЦ протоієрей Олександр Бахов повідомив, що щодо незаконних захоплень релігійних громад і храмів юристи подали близько 400 позовів, за якими відкрили близько 250 кримінальних проваджень. Зауважимо, це не просто чиїсь слова чи міркування, це конкретний факт.

В Україні практично постійно тривають захоплення храмів УПЦ, віруючих б'ють, проти УПЦ приймають дискримінаційні закони, а різні ЗМІ створюють з нашої Церкви образ ворога.

А ось більш конкретні приклади.

У ніч на 4 травня 2020 року прихильники ПЦУ спробували захопити храм у Задубрівці. Причому, сталося це в день смерті його настоятеля. Під час захоплення прихильники Думенка застосували до віруючих УПЦ сльозогінний газ, одного з прихожан поранили ножем в голову.

Ось найхарактерніша розповідь однієї з учасниць з'їзду, Христини Валущак із Задубрівки: «В той день, коли помер наш отець Леонід, вони прийшли з болгарками і спилювали замки. Я своїми очима бачила всіх тих людей, бачила, як постраждали наші односельці, які були прямо під дверима, коли вони наступали. Там було 40 чоловік найманців, їх (захисників храму - прим. Ред.) побили дуже жорстоко. Наші хлопці спливали на лавочках кров'ю, а ПЦУшники говорили – не бийте їх, а вбивайте їх».

12 грудня 2020 року прихильники ПЦУ прийшли захоплювати храм УПЦ в селі Михальче з кастетами, палицями і сльозогінним газом. 1 листопада 2019 року під час богослужіння під Дмитрівську поминальну суботу там же, в селі Михальче, активісти ПЦУ за допомогою саморобного тарана вибивали двері храму УПЦ.

У Золочеві ворота будинку, де живе клірик Львівської єпархії УПЦ, розписали образами і нацистською символікою, поруч з його будинком провели «віче» проти УПЦ, самому священику і його сім'ї запропонували покинути місто. Трохи пізніше, бойовики в масках розгромили огорожу будинку священика УПЦ.

12 травня 2019 року в Мнишині активісти ПЦУ побили віруючих УПЦ і захопили храм.

У вересні 2020 року в Києві кілька озброєних АТОшників побили священика УПЦ тільки за те, що він, на їхню думку, не належав до «правильної церкви».

Віруючих УПЦ саме за те, що вони вірні істинній Церкві, били кастетами, бітами, арматурою, палицями, кулаками в Миколаєві, Птичій, Богородчанах, Бересті, Гніздичному, Галузинцях, Раковому Лісі, Новоживотові, Маще. І це тільки мала частина того беззаконня, яке відбувається в Україні по відношенню до УПЦ.

Говорити після цього, що ніяких гонінь проти Церкви немає, а вона себе почуває «досить комфортно» – це верх цинізму або відверта брехня.

Теза 2: З'їзд представників гнаних громад в Києво-Печерській лаврі – це «замах на стабільність і державну безпеку», це «хіт-парад ненависті» (у Павленка - «хід-парад»).

З цих слів народного обранця виходить, що жертва, яка скаржиться на те, що її грабують і вбивають, порушує громадський спокій і загрожує стабільності суспільства. Тобто, згідно з логікою Павленка, жертва просто не має права скаржитися! Тому що, якщо потерпілий від грабежу, наприклад, звернеться за допомогою до компетентних органів, то він намагається тиснути на суд.

Саме так написав Павленко, трактуючи збори віруючих УПЦ в лаврі: «очевидно, що це спроба тиску на судову гілку влади в той час, коли Конституційний Суд почав процедуру підтвердження конституційності законів щодо прав віруючих, які були прийняті 2018 і в 2019 роках».

Нагадаємо, що ці закони, які пан Павленко вважає «конституційними», відверто порушують статтю 35 Конституції України, статті 9 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статтю 18 Загальної декларації прав людини 1948 року. У 2017 році Головне науково-експертне управління при парламенті України заявило, що антицерковні законопроекти не відповідають нормам демократичного суспільства, а в квітні 2019 року Окружний адміністративний суд Києва зупинив процес примусового перейменування УПЦ. У грудні цього ж року Верховний Суд України дозволив УПЦ зберегти свою назву.

Чи знає про це пан Павленко? Звісно. Тоді про яку «конституційність» йдеться? Адже саме віруючі УПЦ в даний момент і відстоюють головний Закон України, а не навпаки.

Теза 3: У Лаврі «звучали відверті заклики до непокори і виведення на вулиці "мільйонів незадоволених"».

По-перше, дивує негатив до можливих актів громадянської непокори у виконанні нардепа і чиновника, який потрапив в своє крісло на хвилі євромайдану, коли ця саме непокора стала основою державної ідеології, а учасники протестів на Майдані перетворилися, без жодного перебільшення, в культові постаті.

По-друге, правила демократичного суспільства, до якого прагне Україна, передбачають право на так звану «громадянську непокору» в тому випадку, якщо влада країни порушує права своїх же громадян. «Громадянська непокора» носить виключно мирний характер. У випадку з Церквою – це не просто вихід «мільйонів незадоволених на вулиці», а хресні ходи і молитва. Приклад того, що може статися в державі, яка вирішила відкрито піти проти своїх же громадян і віруючих, показала всьому світу Чорногорія. І саме про це говорять представники УПЦ. Більш того, подібна ініціатива, як і ініціатива зібратися в Лаврі, виходить від самих вірних нашої Церкви. Чи мають вони на це право? Згідно із законом України – так. Але на думку Павленка - ні.

По-третє, на з'їзді не було ніяких «відвертих закликів до непокори», а звучали вимоги, щоб влада припинила ділити людей. Ось слова однієї з учасниць з'їзду: «Я хочу попросити владу – не діліть людей. Ми всі громадяни України. І я теж громадянка України. Мої діти – громадяни України. Ми розмовляємо, спілкуємося вдома українською мовою. Ми співаємо через день українські пісні. І чому я тоді "московська зрадниця"? Тільки тому, що я не зрадила віру? За Конституцією України ми всі маємо право на віру. Щиро. Хто як хоче – так і вірить. У нас навіть сатаністи можуть молитися, мусульмани можуть молитися, правда? А православні християни, як вони називають нас, московського патріархату, не мають права навіть нормально поховати людину у себе в селі! Чому ?!

У нас недавно в селі випадок був. Ховали бабусю, якій було 100 років. І коли йшов їх "піп" (ПЦУ - Ред.), то запитав – а чиї похорони? А йому відповідають – то московська померла. А вона хоч раз в Москві була за свої 100 років? Яка ж вона московська ?! Вона українка. Вона все життя віддала Україні. Хочу попросити владу – не діліть людей, дайте нам можливість молитися. Дивіться – ось скільки храмів забрали – адже ніхто назад їх силою не забирав, правда?».

Я хочу попросити владу – не діліть людей. Ми всі громадяни України. І я теж громадянка України. Мої діти – громадяни України. Ми розмовляємо, спілкуємося вдома українською мовою. Ми співаємо через день українські пісні. І чому я тоді "московська зрадниця"? Тільки тому, що я не зрадила віру?

Учасниця з'їзду гнаних громад УПЦ, матінка Уляна Таборовець

Теза 4: Збори віруючих в Лаврі – «антидержавний захід» і «ворожа кампанія проти України».

Давайте перш сформулюємо визначення – кого можна вважати ворогами України? Здається, вороги України – це ті, хто намагається розділити державу, хто займається прямою дискримінацією її громадян, хто всіляко дестабілізує обстановку всередині країни, ініціює протистояння між її жителями, і робить все, щоб розвалити державу. Чи можна хоч щось з цього приписати віруючим УПЦ? Ні.

Наша Церква весь час підкреслює свої мирні цілі, говорить про необхідність єдності, стоїть на позиції територіальної цілісності, виступає проти будь-яких насильницьких дій по відношенню до кого б то не було, і намагається хоч якось зв'язати розірвану війною країну. Наші віруючі весь час підкреслюють, що вони – громадяни України, що ніхто з них ніякого відношення до «Москви» не має.

Позицію присутніх в Києво-Печерській лаврі християн найкраще висловила проста жінка Марія Форманець з села Птича, де протистояння між вірними УПЦ та представниками тепер уже ПЦУ триває з 2014 року: «Хочемо від влади тільки одного – не заважати нам. Державне нехай залишається державним, а церковні питання нехай дозволять вирішувати нам. Якщо ми – законослухняні громадяни нашої України, то будьте ласкаві – виконуйте закон. Якщо ми виграли суд – то дайте нам можливість молитися в нашому храмі.  Більше нічого ми від держави не хочемо – просто не заважати нам і виконувати рішення суду. Скільки у нас було протистоянь, скільки ми пережили, скільки було нападів, але жодна людина з нашої громади не перейшла в УПЦ КП».

А чи можна говорити про те, що ті люди, які силою відбирають храми, хто б'є своїх співгромадян і односельчан, хто ділить наш народ на «своїх» і «чужих», на «правильних» і «неправильних» – роблять все, щоб цю саму Україну розвалити?

Питання, як то кажуть, з області риторичних.

***

Ось і виходить, що наша країна через діяльність деяких політиків і «патріотів» все більше стає схожою на описану Джорджем Оруеллом Океанію, у якій вся ідеологія побудована на понятті «двомислення», головним девізом якої є слова: «Війна – це мир; Свобода – це рабство; Незнання – це сила».

Згідно з Оруеллом, «двомислення» полягає в тому, що людина може «говорити явну брехню і одночасно в неї вірити, забути будь-який факт, що став незручним, і витягти його із забуття, як тільки він знову знадобився, заперечувати існування об'єктивної дійсності і враховувати дійсність, яку заперечуєш ... Брехня весь час на крок попереду істини».

Дуже б хотілося, щоб слова Оруелла залишилися тільки на папері, а не були міцно і надійно інкорпоровані в наше життя. Зробити це можна тільки позбувшись «двомислення» і подвійних стандартів. Інакше побудувати правову державу не вийде.

Читайте також