Я не вірю у ваших богів, у мене свій бог – українська релігія
Захоплення храму в Ладижині. Фото: СПЖ
1.Обман. На зборах у клубі Ладижина з переведення церкви до ПЦУ були співробітники «Нашої ряби», військові, городяни, але не парафіяни. Долю громади вирішували чужі церкві люди.
2. Насильство. Закривавлене обличчя настоятеля і мокрий від крові светр – це черговий і звичний приклад «християнської любові» ПЦУ при захопленнях. «Нове слово» тут – таран храму навантажувачем. Такого ще не було.
3. На папері «перехід» до ПЦУ здійснювала сама релігійна громада. На практиці – мужики, які кажуть, що не вірять «у ваших богів», а також впевнені, що в Україні має бути не Церква Христова, а своя «українська віра».
4. Так вийшло, що священник ПЦУ, якого привезли до захопленого храму, замість хресного знамення просто махає рукою вгору-вниз. У його рухах НІЧОГО не нагадує хрест Христовий. У графіці – це три вертикальні паралельні лінії.
Ми нічого не маємо проти богослужінь українською мовою, в УПЦ нею моляться багато громад. Але в даному випадку клірик ПЦУ – це пародія на українську віру, він просто ідеально вписався у запити бандитів, які захоплюють храм.
Думенківець не бачить жодних проблем у обмані, силовому захопленні храму, у вигнанні з нього віруючих, у побитті священника. Ну а те, як він хреститься, показує, наскільки він вірить у Бога.
Читайте також
Про ченців Афону на «службі» Думенка в Лаврі
Меценати ПЦУ оплатили візит чудового візантійського хору на чолі з архонтом-протопсалтом Вселенського Патріархату.
Коли тобі забороняють будувати храм, це і є «свобода віри»?
У Нічогівці влада незаконно зупинила будівництво храму УПЦ на приватній землі.
Мобілізація духовенства УПЦ: влада просто зачищає «московських попів»?
Клірикам УПЦ – на відміну від ПЦУ, УГКЦ, іудеїв, мусульман і язичників – броні ніхто не дає.
Чи внесуть до Пантеону героїв осіб, які прославляли нацистів?
Важко довести, що люди, які надсилали вітання Гітлеру та прославляли нацистську армію, не підпадають під закон про засудження нацизму.
Про чвари навколо заборони Кохановської
Гнівно викриваючи одне одного, ми відходимо від головного, чому вчить Христос, – від любові.