Чому ми повинні вийти на хресні ходи в день Торжества Православ'я

Блаженніший Онуфрій закликав паству захистити свою Церкву. Фото: СПЖ

Великий піст – не тільки час поглибленої роботи над своєю душею, це ще і період, коли особливо посилюються атаки на Церкву і на вірян. У 2019 р. на час посту припав апогей передвиборної президентської кампанії, під час якої тодішній президент П. Порошенко всіма силами просував Томос, намагався загнати в ПЦУ як можна більше громад УПЦ і заявляв, що вірянам канонічної Церкви взагалі нема чого робити в Україні. У 2020 р. на Великий піст припали карантинні обмеження у зв'язку з коронавірусом: УПЦ звинувачували в недотриманні епідеміологічних приписів і з жахом говорили про наступний Великдень, як ледь не про близьку катастрофу. У цьому 2021 р. у Великий піст ці два явища – гоніння на Церкву і чергова хвиля коронавірусу – збігаються. Ми бачимо частіші напади на храми й віруючих, бачимо очевидний розворот влади у бік ПЦУ. В цьому році в Україну привезуть не якийсь там Томос, у нас з'явиться сам Константинопольський патріарх. Відповідно і гоніння проти УПЦ, можливо, стануть ще більшими, ніж при Порошенку.

При цьому Блаженніший Митрополит Онуфрій у своєму Благословенні пастві на Великий піст 2021 р. говорить в першу чергу про покаяння, смирення і молитву. Це є відображенням світогляду Предстоятеля УПЦ: найбільша цінність – це людська душа, найвища мета життя – добра відповідь на Суді Божому, найважливіша справа людини на землі – стяжання Святого Духу.

Митрополит Онуфрій: «Найважливіша мета посту – це смирення перед Богом. Людина, смиренна перед Богом, завжди прагне до добра. Відсутність смирення породжує гордість, ворожнечу, протистояння, війни, яких, на жаль, у нашому світі дуже багато. Треба завжди пам'ятати, що всім нам шляхом смирення і щирого покаяння необхідно змінитися».

І вже після слів про найголовніше для спасіння душі людини Митрополит Онуфрій говорить про те, що віряни перед обличчям недружніх дій з боку держави повинні зайняти активну громадянську позицію для відстоювання своїх прав.

Митрополит Онуфрій: «Не може не хвилювати нас і те, що досі, незважаючи на численні прохання та звернення, в нашій державі не скасовані закони, які були прийняті попередньою владою і які суттєво обмежують права вірян Української Православної Церкви. Хотілося б, щоб голос наших віруючих все ж був почутий. Тому благословляю в першу неділю Великого посту, коли святкуватиметься Торжество Православ'я, у всіх єпархіальних центрах нашої Церкви провести традиційні для цього дня хресні ходи і молитовні стояння, з урахуванням епідемічної ситуації. Ми повинні з молитвою на вустах та святинями в руках пройтися вулицями рідних міст, щоб засвідчити і нашу вірність Святому Православ'ю, та нашу любов до рідної Української землі – нашої Вітчизни. Ми – громадяни України, і у нас є відвойоване кров'ю наших предків право сповідувати Православну віру так, як це заповідали Христові Апостоли і Святі Отці».

Звернемо увагу на останні слова Блаженнішого Онуфрія.

По-перше, що означає сповідувати православну віру так, як це заповідали Апостоли і Святі Отці? Це означає, стосовно сьогоднішньої церковної ситуації, вірувати «В Єдину Святу Соборну і Апостольську Церкву». Через те, що Церква єдина, в Україні не може бути кількох церков, що однаково є Церквою Христовою. А це означає, що людина віруюча в вищезазначене визначення Символу Віри повинна стояти на позиції, що лише одна з чотирьох релігійних організацій в Україні: Українська Православна Церква (УПЦ), Православна церква України (ПЦУ), Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП) або Українська греко-католицька церква (УГКЦ) є Церквою Христовою.

Історія говорить нам про те, що католицтво остаточно відпало від Христової Церкви в 1054 р., тому ми не можемо визнавати Церквою Христовою УГКЦ, так як це католицька релігійна організація, що визнає всі єретичні помилки Ватикану і підкоряється папі римському. Що ж стосується ПЦУ, то дві структури, на підставі яких вона була створена в 2018 р., також відпали від Церкви Христової. Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) в 1919 р., а Українська православна церква Київського патріархату в 1992 р.. В Україні тільки УПЦ є істинною канонічною Церквою, яка живе за євангелією, за заповідями Апостолів і за повчанням святих отців. Належати до цієї Церкви, сповідувати Її єдність, стверджувати те, що саме Вона є Єдиною Святою Соборною і Апостольською – це наше право і обов'язок як православних християн.

По-друге, Блаженніший Онуфрій говорить, що ми не просто маємо таке право, але що це право відвойовано кров'ю наших предків. Це і українські козаки, які віддавали свої життя за те, щоб не дати окатоличити наш народ у формі унії. Це і сповідники, замучені уніатами. Це і незліченні новомученики, постраждалі за віру в XX столітті. Якщо ми не будемо відстоювати своє право на віру, якщо будемо пасивно сидіти склавши руки, то ми будемо негідними тих жертв, які принесли за Православ'я наші предки.

Якщо ми не будемо відстоювати своє право на віру, якщо будемо пасивно сидіти склавши руки, то ми будемо негідними тих жертв, які принесли за Православ'я наші предки.

Звичайно, можна обрати шлях непротивлення. Можна захищати Церкву сугубою молитвою і постом. Цей шлях також відповідає і Євангелію, й історії Церкви часів гонінь. Але цей шлях зовсім не виключає шлях активного висловлення своєї громадянської позиції в рамках Конституції і законів нашої країни. Історія знає безліч випадків, коли саме активна позиція приносила Церкві благо і порятунок від нападів ззовні. Останній такий випадок – це зовсім недавні події в Чорногорії. Тамтешня влада прийняла закон, за яким майже все церковне майно Сербської Православної Церкви експроприювалось державою з можливою передачею самозванній розкольницькій організації: «Чорногорська православна церква» (аналог ПЦУ). За закликом священноначалля Сербської Церкви народ вийшов на вулиці з Хресними ходами, протестуючи проти цього беззаконня. Маніфестації були настільки численними, що в окремі дні в них брало участь до половини населення країни.

Церква за своєю природою аполітична і не бере участі у передвиборних кампаніях. Також дані протести не мали на меті привести до влади ту чи іншу партію. Метою було захистити Церкву і не віддати її на поталу недобросовісним політикам, які хочуть за рахунок Церкви вирішити свої політичні проблеми. Підсумком подій у Чорногорії були поразки ворожих до Церкви партій на парламентських виборах, формування нової влади і скасування антицерковних положень вищезазначеного закону.

А що було б, якби населення Чорногорії не послухало закликів священноначалля Церкви? Що було б, якби кожен собі сказав: моя хата скраю, буду сидіти вдома і молитися? Історія, звісно, не знає умовного способу, але неважко здогадатися, що шкода Церкві була би величезною.

Сьогодні Блаженніший Митрополит Онуфрій закликає всіх вірян вийти на хресні ходи в день Торжества Православ'я. І тут вже питання не стоїть: чи треба відстоювати свої права саме таким чином, тут вже мова йде про послух священноначаллю Церкви. Апостол Павло писав в одному зі своїх послань: «Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас не корисне» (Євр. 13:17).

Питання не стоїть: чи треба відстоювати свої права саме таким чином, тут вже мова йде про послух священноначаллю Церкви.

В кінці лютого 2021 р. в Києво-Печерській лаврі відбувся з'їзд представників громад захоплених храмів УПЦ, який отримав дуже ємну назву: «Вірні». Духовенство і віруючі, які втратили свої храми, поділилися своєю бідою, своєю скорботою з усіма небайдужими. Оповідання про жорстокості, які творили прихильники ПЦУ, часом не можна було слухати без здригання. Чого варті тільки штурми в Задубрівці і Михальчі, коли захисників храмів били кийками, різали ножами та інше. Самі по собі ці факти насильства є кримінально караними діяннями. Також і незаконні переведення чиновниками православних громад в ПЦУ – це зловживання владними повноваженнями. І навряд чи віряни УПЦ збиралися б у Лаврі на подібний з'їзд, якщо б вони знайшли захист своїх прав у державних правоохоронних органах. Але, на жаль, у багатьох випадках ці органи ставали на бік загарбників, а не жертв насильства.

За підсумками з'їзду «Вірні» його учасники записали відеозвернення до Президента України з проханням захистити їхні права і припинити дискримінацію громадян України за релігійною ознакою.

Відповіді на це звернення поки немає, як втім, немає і надії на те, що така відповідь з'явиться. А в той час, поки влада країни мовчить, а правоохоронні органи не діють, прихильники ПЦУ пробивають чергове дно своєї жорстокості. У ніч на 13 березня 2021 р. шестеро молодих людей жорстоко побили літнього парафіянина Свято-Михайлівського храму УПЦ в Задубрівці Василя Хащиюка, який йшов із храму після свого чергування.

Слів немає, щоб описати ступінь огилності даного вчинку! Вшістьох побити людину, яка за віком годиться їм не те що в батьки, а в діди. Ні один чоловік, у якого залишилися хоч крихти уявлення про честь і порядність, не наважився б на таку ницість. А прихильники ПЦУ і оком не моргнули. Відтоді пройшло вже кілька днів, але з цього приводу не чути ні осуду цього мерзенного злочину з боку керівництва ПЦУ, ні заяви про його правову оцінку з боку влади.

Більш того, демонстративна підтримка з боку влади ніби дає прихильникам ПЦУ право на протизаконні дії проти УПЦ та її вірних чад. Звичайно, обіцянки прем'єр-міністра Д. Шмигаля патріарху Варфоломію всебічно підтримувати ПЦУ і жорстоке побиття у Задубрівці Василя Хащиюка не пов'язані між собою безпосередньо, але та інформаційна кампанія проти УПЦ, яка розв'язана останнім часом, той тиск, який влада чинить на УПЦ, ті зусилля, які роблять чиновники з переведення православних громад в ПЦУ – все це створює ту ідеологічну базу, на основі якої здійснюються протиправні дії проти УПЦ та її парафіян.

Повторимося, ніяких гучних заяв, які засуджують побиття Василя Хащиюка, ми не чуємо. Злочинів проти вірян УПЦ ніби і не відбувається, права їхні наче і не порушуються, а їх самих ніби й не існує. Тому наш обов'язок – вийти на Хресний хід і показати всім, що ми є, що ми, як сказав Блаженніший Онуфрій, «громадяни України, і у нас є відвойоване кров'ю наших предків право сповідувати Православну віру».

Наш обов'язок – вийти на Хресний хід і показати всім, що ми є, що ми, як сказав Блаженніший Онуфрій, «громадяни України, і у нас є відвойоване кров'ю наших предків право сповідувати Православну віру».

На жаль, влада прислухається тільки до думки вулиці. І так відбувається не тільки у нас в країні. По всьому світу ми бачимо, як влада держави починає прислухатися до думки народу, тільки коли народ виходить на вулиці і показує, що він не буде сидіти склавши руки і дивитися, як його права порушуються. Тут мова не про незаконні акції, під час яких влаштовуються погроми і заворушення, виявляється опір поліції і так далі. Священноначалля УПЦ закликає використовувати наше конституційне право на мітинги і демонстрації для того, щоб влада прислухалася до законних вимог вірян. Ми всі повинні показати – ми не згодні з тим, що шляхом прийняття антицерковного законопроекту Українську Православну Церкву намагаються позбавити її назви, ми не згодні з тим, що наші храми насильно захоплюються молодиками, які не мають ні честі, ні совісті, ми не згодні з тим, що наші громади незаконно перереєстровуються у ПЦУ.

Надія на те, що влада прислухається, є! Політілог Руслан Бортник в інтерв'ю youtube-каналу «Перший Козацький» пояснив цікавий парадокс: чому народ на виборах голосує за тих кандидатів, які обіцяють мир у країні, право розмовляти рідною мовою, свободу віросповідання, свободу слова і так далі, а ці кандидати, прийшовши до влади, через деякий час починають діяти прямо протилежним чином: переймають риторику «партії війни», відновлюють гоніння на УПЦ, насаджують нетерпимість до інших мов, крім української та інше.

Ми всі повинні показати – ми не згодні, що шляхом прийняття антицерковного законопроекту УПЦ намагаються позбавити її назви, ми не згодні, що наші храми насильно захоплюються молодиками, які не мають ні честі, ні совісті, ми не згодні, що наші громади незаконно перереєстровуються у ПЦУ.

На думку політолога, це відбувається тому, що так званий націоналістичний електорат, хоч і є відносно нечисленним, але при цьому він дуже активний, готовий виходити на вулиці, заявляти свою активну громадянську позицію, обстоювати свої погляди. А люди миру, люди справедливості, законності і правопорядку, яких переважна більшість, – сидять по хатах і дивляться, як їхні права порушуються. Таким чином активна меншість нав'язує свою думку пасивній більшості. На думку Р. Бортника: «Якби люди, які хочуть вшанувати пам'ять Великої Вітчизняної війни, використовувати рідну мову або ходити в істинні для них церкви, якщо б вони протестували, виходили на мітинги, цього всього б не було».

Тому наш обов'язок сьогодні – виконати благословення Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Онуфрія і вийти на хресні ходи у своїх єпархіях, перестати бути пасивною більшістю і заявити про те, що ми не дамо ворогам Христової Церкви восторжествувати над нею. Хай допоможе нам Бог і молитви наших предків, які не пощадили себе заради Христа і його Церкви!

Читайте також