Чому журналістів залишили у СІЗО?

Представники СБУ вручають підозру журналісту СПЖ. Фото: t.me/SBUkr

Обидва клопотання про зміну запобіжного заходу суд відхилив і залишив журналістів у СІЗО. Розгляд обох справ також був дуже схожим.

По-перше, обох журналістів не доставили до суду, що є порушенням процесуального законодавства.

По-друге, відеозв'язок, за допомогою якого журналісти могли спілкуватися з суддями, був настільки поганої якості, що вони не могли брати повноцінної участі в судовому засіданні.

По-третє, сторона звинувачення представила настільки смішні «докази» вини журналістів, що жоден суддя, якби він справді був незалежним, не вважав би їх задовільними. Наприклад, Андрія Овчаренка звинувачували в тому, що він опублікував повідомлення про силове захоплення храму в Боярці. Тобто у провину ставиться елементарна реалізація права на свободу слова. У будь-якій вільній країні за ґратами опинилися б ті, хто на цю свободу посягає. Та не в нас.

По-четверте, суд не виявив елементарного співчуття і не врахував, що журналісти утримуються в умовах, які лише віддалено нагадують людські. Наприклад, Валерій Ступницький, у якого ішемічна хвороба серця, змушений спати по чотири години на добу, переважно вдень, бо в камері більше людей, ніж ліжок. Через це він уже кілька разів непритомнів.

То чому ж журналістів залишили у СІЗО як небезпечних злочинців? Саме для того, щоб вони по горло наїлися тюремним побутом, щоб вдосталь настраждалися, щоб в'язниця зламала їх. І щоб вийшовши з СІЗО, коли б це не сталося, вони не сміли б більше писати про гоніння на Церкву, не сміли б говорити людям правду, і хотіли б лише одного – не потрапити назад.

Та й з огляду на всі обставини судових засідань, описані вище, навряд чи хтось матиме сумніви в тому, що рішення цих судів були вирішені заздалегідь.

Читайте також