Коли Господь заповнить наші недоліки, або З чого почати читання пророків
Святий Пророк Єремія. Фреска храму Протатон (Протат) на Святій Горі Афон. Кінець XIII століття. Іконописець Мануїл Панселін. Фрагмент. Фото: fotoload.ru
Книга пророка Єремії досить об’ємна, але написана живою мовою. Адже не дарма святитель Іоанн Златоуст радив починати вивчення досить складних і образних пророчих книг саме з цієї книги. Крім того, дуже багато святих отців зверталися до тлумачення книги пророка Єремії, так що проблем з пошуком необхідної літератури не буде, від слова «зовсім».
Пророк з роду бунтівних священиків
Ім’я пророка Єремії в перекладі з івриту означає «Обраний Богом». Він жив у важкий час – напередодні падіння Єрусалиму, і трохи після нього, а тому Єремії довелося стати свідком страшної трагедії свого народу. Належав пророк до священицького роду. Однак тут потрібно зробити одне цікаве уточнення: на самому початку текст книги дає нам такі відомості: «Слова Єремії, сина Хелкіїного, з священиків в Анафофі, в землі Веніаминової» (Єр. 1, 1). Тут на себе звертає увагу той факт, що немає, як це буває навіть в родоводах простих людей обраного народу, перерахування імен предків. Але ж хоча Єремія був не просто зі священицького роду, а навіть жив у царському кварталі Єрусалиму.
Крім того, імена предків не тільки позначали родовід, але ще і використовувалися для вказівки на череду служіння в храмі. Наш подив вирішиться, якщо ми згадаємо, що таке Анафоф. Отже, Анафоф – левитське місто, віддалене трохи в сторону від столиці і є спадковою долею архієрейського роду, відстороненого від служіння царем Давидом. Причиною таких дій монарха стала участь цього роду в переворотах, про які ми читаємо в книгах Царств і Параліпоменон. Таким чином, виходить, що пророку Єремії досить було лише дати вказівку на географічний орієнтир щодо свого походження, щоб всі читачі зрозуміли, про який род йдеться.
Уточнимо, що, не дивлячись на відсторонення від служіння, все ж таки рід Єремії зберігав за собою ряд привілеїв, що і дозволило йому жити в Єрусалимі біля самого палацу.
Джерело мудрості і паремій
Знання книги пророка Єремії для нас дуже важливо ще і з тієї причини, що досить багато уривків з неї читається на богослужінні як паремії. У них відображена віра старозавітної Церкви в прийдешнього Месію і містяться прямі вказівки на майбутні часи. Також є паремії, що виражають довічне моральне вчення, властиве всім людям, незалежно від часу або епохи їхнього життя.
На самому початку книги ми читаємо про покликання Єремії до пророчого служіння. Давайте тут трохи зосередимося на таких словах: «Перш ніж я уклав тебе в утробі, Я пізнав тебе» (Єр. 1, 5). Досить часто, коли ми розповідаємо або розмірковуємо про обставини народження наших дітей, онуків або самих себе, ми задаємося розгубленими питаннями, мовляв: чому це сталося так, а не інакше; чому нам дісталося це, а не щось інше? Можливо, нам хотілося б народитися або народити своїх дітей в іншій країні, в іншу історичну епоху, з іншим набором властивостей і якостей. І ось, в пророчих словах ми знаходимо відповідь.
Єремія нам вказує, що відносно кожної людини, ще до його народження, у Бога є свої плани, в першу чергу, спрямовані на те, щоб ще одна душа врятувалася і, по можливості, послужила інструментом порятунку інших. У Господа є задум, а наше завдання – побачити цей задум і втілити його в реальність, виконати його. Для розуміння власної відповідальності цей задум Бога ми повинні сприймати як особистий Його заповіт з кожним з нас.
Наступна частина стиху продовжує порушену тему: «Перш ніж ти вийшов з лона, Я освятив тебе» (Єр. 1, 5).
На біблійній мові освячення або навіть святість, незалежно від того, чи стосується воно живих або неживих предметів або об’єктів, означає виділення із загального користування, із загальної маси, і посвяту Богу. Тут Господь говорить Єремії, що Він взяв його в особливе використання, а тому пророк повинен виконувати Його волю.
Думаю, що не буде перебільшенням, якщо сьогодні ми скажемо, що наведені слова можна віднести до кожного християнина, особливо з огляду на те, що апостол Петро називає нас «рід вибраний, царське священство, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого» (1 Петр. 2, 9).
Шлях до Бога
Думаю, що багато хто стикався з ситуацією, коли далекі від Церкви люди запитували, а як ми прийшли до Бога. Так ось, згадайте, що нерідко спочатку ми і не знаходимо, що відповісти, тому що відповідь криється в наведених пророчих словах – це Господь обрав нас ще до нашого народження, а ми, в якийсь момент нашого життя, змогли лише прийняти цю обраність. Цими міркуваннями я намагаюся показати ступінь нашої відповідальності і перед Богом, і перед світом, і перед людьми, і перед самим собою, але, думаю, висновки тут і так ясні і зрозумілі.
Що в цій ситуації нас найбільше лякає? Що найбільше бентежить? Думаю – усвідомлення власної негідності. Ми бачимо висоту християнського служіння, ідеал християнського життя, і одночасно споглядаємо цілу купу власних вад і недоліків. Саме вони нас «присаджують» і, подібно до пророка Єремії, нам хочеться відповісти: «О, Господи Боже! я не вмію говорити, бо я ще молодий» (Єр. 1, 6). Але тут ми забуваємо, що ми не одні, і що діло християнського служіння здійснюється не тільки людськими силами. Єремії, а через нього і нам, Господь відповідає: «До всіх, куди тільки пошлю тебе, підеш, і все, що накажу тобі, скажеш. Не бійся їх; бо Я з тобою, щоб тебе рятувати» (Єр. 1, 7-8).
Запам’ятаємо, що Бог завжди перебуває з тими, кого Він обрав. Головне тільки, щоб ми від Нього не відверталися. Всі недоліки наші Господь покриє, якщо ми будемо «ходити, куди Він пошле» і «говорити, що накаже».
Хоча Бог і обирає людину, але обрання це не носить визначального характеру. Потрібна ще згода самої людини. Згадаймо діалог архангела Гавриїла з Дівою Марією, що завершився Її згодою на Непорочне Зачаття: «Се ж Господня раба, нехай буде мені згідно з словом твоїм» (Лк. 1, 38). Подібних слів у пророка Єремії ми не зустрічаємо, але бачимо, що він заспокоюється, всі його питання вирішені, і далі він пише: «І простяг Господь руку Свою, і доторкнувся до уст моїх» (Єр. 1, 9).
Дуже важлива така відповідь Бога: «Ось, Я вклав слова Свої в уста твої. Дивись, Я сьогодні призначив тебе над народами й царствами, щоб викорінювати та розоряти, і щоб губити та руйнувати, щоб будувати й насаджувати» (Єр. 1, 9-10). Про що це нам говорить? Про те, що коли отримана згода людини, то всі її недоліки (я не кажу вже про моральні, за які ми несемо особисту відповідальність) будуть заповнені.
Пророк скаржився, що не вміє говорити, і Господь відповідає, що вкладе в його уста Свої слова. Це просто чудова новина для кожного, хто думає, що проповідь Євангелія – справа спеціально підготовлених місіонерів. У потрібний момент недолік знань буде заповнений мудрістю, недолік відваги – сміливістю і т.д. Тільки б ми не відступали від шляху свого служіння.
* * *
Очевидно, що нам ніяк не дотягтися до висоти святості пророка Єремії, але ми живемо в новозавітний час, а тому нам вже дано більше, ніж йому. Залишилося тільки не осоромити врученого нам дару. Ця замітка написана на підставі всього декількох віршів, але навіть з такого малого об’єму біблійного тексту можна отримати величезну користь. І давайте пам’ятати, що наше християнське життя ніколи не буде повноцінним без знання Святого Письма.
Читайте також
Новомученики XX століття: священномученик Олександр Харківський
Він прийняв священний сан досить пізно, у 49 років, а його святительське служіння проходило у непрості 1930-ті роки. Але всього цього могло й не бути...
Розум у пеклі, а серце в Раю
Практичне богослов'я. Роздуми над формулою спасіння, даною Христом старцю Силуану.
Новомученики XX століття: священномученик Дамаскин Глухівський
Єпископ Глухівський Дамаскин (Цедрик) був розстріляний у 1937 р. За життя перебував в опозиції до митрополита Сергія (Страгородського), проте канонізований Церквою.
Про що говорить Апостол у свято Успіння Богородиці
Апостольське читання цього дня дивовижно і на перший погляд не логічно. Воно ніби зовсім не відноситься до сенсу свята. Втім, розкриваючи нам таємниці богослов'я.
Проєкт ПЦУ та Брестська унія: що було, те й буде
Проєкт ПЦУ: участь у ньому держави, мотиви та методи, все це дуже нагадує Брестську унію 1596 р. Можливо, і наслідки будуть подібними. Якими саме?