Жива Вода тільки живим мерцям

Христос і самарянка. Генріх Семирадський. 1885 р. Фрагмент. Фото: ros-vos.net

«Ми є тим, що ми їмо», – сказав свого часу Гіппократ. Ця проста фраза геніального стародавнього лікаря буде актуальна доти, поки існує людство.

Згідно з ученням Гіппократа, при правильному харчуванні організм працює правильно, оскільки він формується з тих елементів, які в нього надходять через їжу, набуваючи їх властивостей. Але, що б ми не їли, і які б корисні якості не мала наша їжа, вона по своїй суті залишається землею і складається з фізико-хімічних елементів матеріального світу. Наше тіло, харчуючись тим, що вийшло з землі, повертається в землю, з якої було створено і воно. Вода, яку ми п’ємо – це кров землі, вона також нас з нею з’єднує. Для підтримки життя наше тіло завжди потребує енергії плоті і крові землі.

Але що живить нашу душу? Чим живе наша безсмертна душа? «Ми є тим, що ми їмо» – може бути застосовано до душі так само, як і до тіла. Душа може жити, харчуючись тільки Плоттю і Кров’ю Неба, цим животворящим Духом вічного Життя, що дає їй Свою Енергію.

Спаситель у бесіді з самарянкою говорить їй про Живу воду, що вдовольняє спрагу душі і з’єднує її з Першоджерелом всього сущого. Ця вода тече в таємних глибинах нашого серця. Щоб її дістати, необхідно викопати глибокий колодязь, розбиваючи тверді шари ґрунтів пороку і пробиваючи гранітні скелі пристрастей.

Не десь зовні, а всередині нас самих знаходиться обитель, де не припиняється щастя, яке не може у нас вкрасти навіть сама смерть.

Якщо людина живе і працює тільки заради шматка хліба, значить, вона дозволила обдурити себе помислам, живе у брехні, забула про те, що вона людина і перетворилася на звичайну соціальну тварину. Бог не забуде подати нам шматок хліба, якщо ми будемо перш за все шукати Його Царство і Правду (Мф. 6:33). Поки людина, прилипнувши до світу всім своїм єством, всю надію свою покладає на землю свого городу і монети в своїй кишені, вона не знайде джерело Живої води. Колодязь, що веде до цієї воді, проходить через серце, вистояне в тиші і спокої, яких не може бути там, де вирує водоспад суєти світу і багатьох турбот. Не десь зовні, а всередині нас самих знаходиться обитель, де не припиняється щастя, яке не може у нас вкрасти навіть сама смерть.

Егоїзм – лопата, якою ми копаємо могилу для своєї душі. Тільки віддаючи без залишку себе Богу і людям, ми можемо сподіватися на отримання джерела Живої води. Збираючи гроші, ми збираємо вугілля на свою голову і залучаємо до себе демонів скупості. Людина, одержима грошима, протиставляє себе всьому світу, уподібнюючись у цьому дияволу.

Сміливий не той, хто готовий воювати зі своїми ворогами, не шкодуючи життя, а той, хто знайшов у душі своїй безстрашність Святого Духа. Серед нас дуже багато тих, хто на словах не боїться смерті, але мало таких, хто насправді має безстрашне серце. Знання церковного статуту саме по собі ще нікого не зробило майстерним молитовником. Знання на пам’ять цитат Святих Отців ще нікому не забезпечило отримання благодаті. Для здобуття благодаті потрібно щось більше, ніж просто знання – серце, сповнене віри і безстрашності.

Той, кому нікуди йти – знаходить Сина, кому нічого осягати – знаходить Отця, до того, хто перестає себе жаліти, приходить Святий Дух, Утішитель.

Наша душа обертається між двох світил. Одне світло, яскраве і холодне, вабить до себе душу, в надії обдурити її і ввергнути у вічну пітьму. А друге, тепле і животворяще, виходить з глибин Святої Трійці і тягне людину до святості. Входячи в область Божественного Світла і відрікаючись у Ньому від усіх своїх знань, уявлень, мислень і навіть власного життя, людина з’єднується з нетварним сяйвом Єдиносущної і Нероздільної Трійці. У цьому Світлі нічого бачити, але з Його допомогою все видно ясно і чітко.

У Премудрості Божої неможливо мислити, але тільки Вона дає можливість все зрозуміти і осягнути. Той, кому нікуди йти – знаходить Сина. Той, кому нічого осягати – знаходить Отця. До того, хто перестає себе жаліти, приходить Святий Дух, Утішитель. Душа, яка померла для світу і всього, що в ньому, розширюється до нескінченності так, що може вмістити в собі безмежну любов Божу.

Нам всім не вистачає справжнього розуміння того, що все знаходиться всередині нас самих. Не потрібно чіплятися розумом за мирське. Навчившись цьому, станемо вільними від світу.

Не прив’язуйся ні до чого серцем (не виключаючи і самого себе), і ти станеш вільним від будь-яких страхів. Не шукай в цьому житті для себе розради і дізнаєшся, що таке насолода небесного спокою.

Все відбувається в нашій голові. Тебе не образили, просто твій розум зачепився за помисли образи. Тобою дорожать, тебе люблять і цінують! Це твій розум не бажає розлучитися з марнославством і вселяє тобі власну значимість (або незначимість і тим мучить тебе). Ти захворів і вмираєш? Ні, це твою душу перевдягають в інші шати, щоб вона перейшла в іншу область буття. Змирися і подякуй Богові – і знайдеш неземні багатства.

Душа, яка померла для світу і всього, що в ньому, розширюється до нескінченності так, що може вмістити в собі безмежну любов Божу.

Всі наші помисли – липучки, які прив’язують нас до себе, до світу, до оточуючих і позбавляють справжньої свободи. Гріховний розум тягає тебе по світу, як молоде щеня дурного хазяїна. Прив’яжи розум до серця повідцем уваги і знайдеш спокій від поганих думок. Якщо хочеш навчитися молитві і носити в серці одного Бога – залиш назавжди неуважність помислів, поклади на Господа всі свої турботи, прагни до чистоти серця, живи і дихай тільки Ісусовою молитвою.

Чисте серце завжди бачить Бога, а чиста совість назавжди з Ним з’єднує. Істинне чудо – це не мироточиві ікони, не зцілення і не чудесні події. Справжнє диво – невихідне, невідволікаєме, нероздільне перебування серця в Бозі. Якщо будеш шукати тільки це, чудеса тобі не знадобляться.

Жалюгідна пародія на богослов’я – дискусії про Бога тих, у кого немає духовного досвіду. Шлях молитви і споглядання – це і є богослов’я. Істинний богослов – не той, хто пише дисертації і виступає на конференціях, а той, хто повернувся з зовнішнього світу у внутрішній храм своєї душі і безперервно служить на престолі свого серця літургію.

Можна багато говорити про Бога, але всі наші людські слова вторинні. Головне – це благодать, яка відкриває завісу, пропускаючи нас у Святе Святих. Тому джерело Живої води знаходить не той, хто придбав багато знань або сказав багато слів про Бога, а той, хто припав до Нього своїм духом, сповненим лагідності, любові і благоговіння.

Без рішучості і готовності залишити все і йти за Христом ще ні одна людина не змогла досягти джерела Живої води. Дай Бог і нам з вами отримати від Спасителя хоча б краплю цієї цілющої вологи, яка зросить сухість нашого серця і зволожить його росою Благодаті Святого Духа.

Амінь.

Читайте також