Святой услышал материнский плач
Святой Иона Одесский. Фото: Facebook Андрей Николаиди
Любой человек в жизни много раз сталкивается с чудесами. Такими маленькими, незаметными, которые можно назвать просто счастливыми случайностями. Но случайностей не бывает. И каждый раз, когда эта неслучайная случайность во всей своей простоте врывается в твой мир, начинаешь понимать, как близко к нам небо.
Сегодня сразу после Литургии я говорил кратенькую проповедь о святом Ионе Одесском. После проповеди подходит ко мне заплаканная женщина и просит молитв о сыне, который три дня назад ушёл выгуливать собаку и пропал. Бедная мама его ищет и уже не знает, что делать. Я ей посоветовал сразу же обратиться за помощью к праведному Ионе, - ведь у него самого были дети и он знает, как болит родительское сердце, когда у детей что-то не так. Зашёл в Алтарь, сам как мог двумя словами помолился и попросил Батюшку Иону помощи. Не успел снять облачения, как меня зовут. Женщина плачет - сын нашёлся. Позвонил с другого номера. И притом, нашёлся в том районе Одессы, где родился и рос праведный Иона. Не прошло и пяти минут, а святой услышал материнский плач этой женщины и пришёл на помощь. Потому что святые рядом потому что небо близко... «не достанет места приклонить колени».
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.