Священник ПЦА: Спікер Генштабу розкається в своєму наклепі

Блаженніший Митрополит Онуфрій і Блаженніший Митрополит Тихон. Фото УПЦ

Священник Православної Церкви Америки Миколай Брекенридж із Бетлегему, штат Пенсільванія, написав листа ексспікеру УПЦ КП, спікеру Генштабу ЗСУ Андрію Ковальову, який назвав Митрополита всієї Америки ы Канади Тихона після його візиту в Україну «агентом Кремля в рясі» і закликав СБУ розібратися з деталями його подорожі.

Публікуємо текст його листа повністю.

Христос Воскрес!

Я вдячний за можливість написати відповідь Андрію Ковальову. Як священник Православної Церкви в Америці з 2012 року, я з великим хвилюванням стежив за поїздкою нашого Предстоятеля, Блаженнішого Тихона всієї Америки і Канади, в Україну. Україна – особливе місце для мене, оскільки моя матушка Людмила – корінна українка родом із маленького села на Закарпатті.

Вже понад десять років я стежу за розвитком подій в Україні, як політичних, так і церковних. Позитивні зміни після Євромайдану, курс на ЄС і відхід від сфери впливу Російської Федерації – це те, що завжди викликало в мене радісні емоції. Бачити, як самовіддано борються українці за свободу проти російської агресії, нас надихає тут, в Америці, і ми з дружиною особисто відправляли фінансову допомогу захисникам суверенітету і територіальної цілісності України. Наш Архієрейський Синод і духовенство рішуче виступають проти агресії Російської Федерації.

Наш Синод спочатку чітко визначив таку позицію. Його Блаженство Тихон виступив із заявою відразу ж після початку ескалації російської агресії 24 лютого 2022 року, а наш Священний Синод виступив із заявою, яка засуджує російську агресію 26 березня 2022 року, і з того часу продовжує засуджувати цю війну.

Саме тому було неймовірно прикро, коли речник Генерального штабу Збройних сил України зробив низку заяв, які спотворюють реальність як щодо того, чим є ПЦА, так і щодо мотивів нашого Предстоятеля. Тому я хотів би виправити його помилки, щоб прояснити істину.

Пан Ковальов має рацію в тому, що спочатку ПЦА була створена місіонерами Руської Православної Церкви в 1794 році, а потім стала повноцінною єпархією в Північній Америці наприкінці 1800-х років. Однак він має спотворене розуміння того, що сталося після цього. Я можу тільки сподіватися, що він не займається навмисною дезінформацією, а просто не має необхідних знань з історії.

Отже, він стверджує, що «у 1924 році ці громади були об'єднані в Руську Православну Церкву в Америці, яка була частиною Московського Патріархату...». Патріарх Тихон (який раніше був єпископом Північно-Американської єпархії) направив Указ, що наказував самоврядування Церкви Діаспори до відновлення нормальних відносин. Приблизно протягом наступних 40 років те, що пізніше стало ПЦА, існувало як незалежна Православна Церква у Північній Америці та Канаді під назвою «Руська Православна Греко-Католицька Церква в Америці».

За цей час те, що раніше було етнічною церквою, яка складалася з колишніх підданих Російської імперії, почало перетворюватися на церкву, яка поступово ставала частиною країни. Інші православні люди з інших православних традицій стали називати наші приходи своїм духовним домом, хоча треба зауважити, що в той час у США панувала загалом ненормальна церковна ситуація, коли багато православних церков з усього світу мали тут свої парафії.

Приблизно у 1960-х роках наші парафії перестали бути явно «російськими» і стали більш американськими, оскільки у колишніх іммігрантів народжувалися діти, які асимілювалися в нашу культуру. В церквах стали служити англійською мовою, а духовенство, переважно американського походження, отримувало освіту в американських православних семінаріях.

За цей час у нашій Церкві з'явилося кілька видатних особистостей (серед них особливо виділяються о. Олександр Шмеман та о. Джон Мейєндорф), які розуміли, що майбутнє Православ'я в Америці полягає не в збереженні «російського» минулого, а в зверненні до американців навколо нас, які потребують Євангелія Христа, їх утвердження в православній вірі.

Водночас, наша Церква зазнавала певних незручностей від свого статусу незалежності і усвідомлювала, що не може зберігати цей статус вічно. З цієї причини ми спочатку звернулися до тодішнього Константинопольського Патріарха Афінагора І з проханням врегулювати цей статус. Його відповідь гласила, що оскільки ми були єпархією Руської Церкви, нам слід повернутися до неї. Таким чином, наприкінці 1960-х років ми відновили спілкування з Руською Православною Церквою, але зрештою це було не те, чого найбільше хотіло наше керівництво. Адже ми більше не вважали себе російською церквою, а американською. Тому, заявивши про свою позицію як про бажання збудувати Американську Церкву, яка могла б стати домом для всіх православних в Америці, і особливо в надії на євангелізацію та навернення американців у віру, в 1970 році Руська Церква погодилася видати нам Томос про автокефалію.

Вже за рік Руська Православна Греко-Католицька Церква в Америці провела свій перший Всеамериканський Собор і офіційно змінила свою назву на Православну Церкву в Америці». Ця автокефалія офіційно визнана Руською, Грузинською, Польською Церквами, а також Православною Церквою Чеських Земель і Словаччини. «Неформально наші стосунки з Церквами Болгарії, Румунії та Сербії більше схожі на стосунки Церков-сестер, незважаючи на офіційне невизнання автокефалії з їхнього боку. І, що важливо, Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Кіпрська, Грецька та Албанська Церкви підтримують спілкування з ПЦА. Наш Предстоятель безпосередньо співслужив з предстоятелями цих Церков, включаючи Патріарха Варфоломія, на запрошення останнього.

Ковальов стверджує, що Вселенське Православ'я вважає ПЦА просто Руською Церквою в Сполучених Штатах, але на практиці наше спілкування з цими сестринськими Церквами не має жодного відношення до Росії. Навіть якщо Його Святість вважає нас частиною Руської Церкви на папері, у постійному спілкуванні він все одно ставиться до нас як до незалежної Церкви.

За 50 з лишком років, що минули з моменту видачі Томоса, ПЦА дедалі більше стає Церквою, яка об'єднує американців зі всіх верств суспільства. Наприклад, моя досить нечисленна парафія зі 100 осіб включає українців, росіян, грузинів, румунів, а також американців італійського, англійського, французького та польського походження. Багато хто з них не народився в православних сім'ях, але став православним вже в дорослому віці. Я сам прийняв православ'я лише у 18 років, разом із моїми батьками та двома сестрами. Більше половини духовенства ПЦА (включаючи митрополита Тихона та більшість єпископів нашого Синоду) також були свого часу звернені до православної віри. Наша Церква – явно і характерно американська, а православна віра стоїть вище за будь-які етнічні чи національні міркування. Наша Церква – не «Руська Церква в Америці».

Цілком зрозуміло, чому пан Ковальов дуже цинічно поставився до візиту митр. Тихона до України. У нього в голові, мабуть, уже був готовий висновок, тому він створив зв'язки там, де їх немає, щоби підтримати свій висновок. Він бачив весь жах російської агресії поблизу, і я не звинувачую його за те, що він бачив цей жах тоді, коли його не мало бути. Я молюся, щоб Бог пом'якшив його серце і розплющив йому очі. Сподіваюся, він покається у своєму наклепі про те, що митр. Тихон – «агент Кремля в Росії».

Щодо того, навіщо митр. Тихон здійснив цей візит, я не можу сказати точно, але знаю, що ми сприймаємо Блаженнішого митрополита Онуфрія Київського і всієї України як старого друга. Він був почесним гостем 18-го Всеамериканського Собору ПЦА в Атланті, штат Джорджія, в липні 2015 року, але взагалі ми підтримуємо з ним стосунки ще з тих пір, коли він був єпископом Чернівецьким і Буковинським.

У зв'язку з цим я навіть можу розповісти особистий анекдот про мою першу зустріч з Його Блаженством, який, на мою думку, показує, якою людиною є ваш Предстоятель. Щороку на День пам'яті загиблих американських військових, у головний монастир ПЦА на честь Святителя Тихона Задонського відбувається офіційне паломництво. В 2005 році тодішній митрополит Чернівецький Онуфрій був учасником цього паломництва. Я супроводжував невелику групу, і за кілька годин після закінчення архієрейської Божественної літургії ми побачили митрополита Онуфрія, який ішов до нас як звичайний паломник. Ніхто з нас не знав, хто він такий, але він ішов у бік архієрейського дому, приблизно за кілометр від нас униз дорогою, зовсім один. Ми помітили його панагію, тому здогадалися, що він є ієрархом, і запропонували підвезти його на нашій машині, бо нам здалося неправильним змушувати єпископа йти пішки. Він відповів, що «добре, що може пройтись пішки за свої гріхи». Таку ось смиренність показав.

Ми знаємо, що ваш Предстоятель є справжньою людиною. Він людина, для якої Царство Боже – понад усе. Ми знаємо, що Українська Православна Церква – це сестринська Церква, яка прагне того, чого прагнемо ми, – Царства Божого. Зараз я і багато інших в Америці плачемо і молимося за вас, як і за всіх, хто протистоїть безбожності. Ми молимося за те, щоб ваша боротьба з безбожною російською агресією закінчилася якомога раніше, а суверенітет і територіальна цілісність України були збережені!

Ми молимося про те, щоб загиблі захисники знайшли спокій своїм душам у Царстві Небесному, а ті, хто постраждав від війни і був змушений стати біженцем, знайшли втіху в нашому Господі Ісусі Христі. Ще ми молимося про те, щоб український уряд припинив гоніння на вашу Церкву, що зберігається Богом, і почав поважати цінності свободи, демократії та релігійної свободи, за які виступає Вільна Україна!

У воскреслому Христі,

Священник Миколай Брекенридж

Віфлеєм, Пенсільванія

Читайте також