Чому влада називає нас «УПЦ» і не скасовує закон про перейменування

Однією з вимог віруючих УПЦ до влади і, зокрема, вимог ОС «Миряни» до Президента на останньому масовому стоянні під Верховною Радою, було відмовитися від перейменування нашої Церкви. Ми – Українська Православна Церква. Не РПЦ, не МП, не РПЦвУ і т.д. Закон про примусове перейменування був продавлений Порошенко в рамках його президентської агіткампанії «армія, віра, мова» в грудні 2018 року в надії, що він змусить громади УПЦ масово переходити до новоствореної ПЦУ. Ці надії Петра Олексійовича очевидно провалилися, як провалилася і вся його президентська кампанія.
Що ж зараз відбувається навколо цього закону, який фактично блокує нормальне життя Церкви (УПЦ не може реєструвати нові парафії, призначати керівника релігійної організації і т.д.)? А зараз склалася якась парадоксальна ситуація. Чому?

Давайте простежимо, хто і як називає нашу Церкву?

1. Президент Володимир Зеленський у своїх документах і зверненнях незмінно називає її Українською Православною Церквою.

2. Міністр культури Олександр Ткаченко називає її Українською Православною Церквою.

3. Голова Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті Олена Богдан називає її Українською Православною Церквою.

4. Навіть глава УГКЦ (аж ніяк не дружньої до нас організації) на останньому засіданні ВРЦіРО представив єпископа Віктора (Коцабу) як архієрея УПЦ. Така ж позиція і у католиків.

І тільки ПЦУ і асоційовані з ними ЗМІ, проПЦУ-шні дрібні чиновники, радикали, лже-патріоти всіх мастей продовжують викручуватись у «дотепності», називаючи УПЦ усім, що підказує їм фантазія. У ПЦУ тут є очевидний інтерес – у 2019 році під прикриттям Порошенко вони абсолютно незаконно зареєстрували себе як «Українська Православна Церква (Православна Церква України)», і часто опускають другу частину імені, називаючи себе «УПЦ». Словом, поводяться як дрібні рейдери. Можна зрозуміти і «патріотів» – у них від бурління злоби і ненависті часто відключаються логічні, а то і просто розумові здібності.

Але ось позицію влади, яка поки що не бажає скасовувати антицерковний закон, зрозуміти складно. Невже для них настільки важливі інтереси описаних вище категорій, що на догоду їм можна нехтувати законними правами мільйонів українців?

Читайте також

Антицерковні активісти: недоумкуватість і відвага

Можна сказати, що смерті антицерковних активістів – просто збіг. Але будь-яка людина, йдучи проти Церкви, має задати собі просте питання: а якщо не збіг? Що тоді?