Многая літа Блаженнішому Онуфрію

Блаженніший Митрополит Онуфрій. Фото: УПЦ

Але в нинішній ситуації ці слова отримують зовсім інший зміст та іншу глибину. Сьогодні день тезоіменитства Предстоятеля нашої Церкви. Тієї Церкви, яку місцева влада вимагає поставити поза законом, яку Верховна Рада ось-ось збирається заборонити. Предстоятеля Церкви, у якої мало не щодня захоплюють храми, на яку зводять немислимі та безпідставні звинувачення. Навколо якої штучно нагнітають атмосферу ворожнечі та ненависті.

У такій ситуації від Предстоятеля очікують якоїсь діяльної реакції, боротьби, звернень, зустрічей, переговорів, апелювання до суспільної думки, в тому числі й міжнародної. Очікують гучних заяв, прокламацій і подібного… Але Блаженніший Онуфрій закликає лише до молитви, терпіння та надії на Промисел Божий. Закликає, знову ж таки, не так словом, як своїм власним прикладом. Він ніби каже всім нам: не треба кричати, не треба обурюватись, не треба виправдовуватися чи намагатися щось довести. Краще смиренно молитися, терпіти все, що Богу завгодно послати нам і вірити, що Всевишній не залишить нас, але владнає все на благо. І сьогодні, чим далі, тим більше ми переконуємося, що це і є єдина правильна позиція, єдина можлива реакція на все, що відбувається.

Вчора, наприклад, СБУ висунула нові звинувачення проти наших колег, православних журналістів. Їх звинувачують у тому, що вони показали порожні храми, які захопила ПЦУ. Рівень абсурду просто зашкалює: журналісти винні в тому, що до храмів ПЦУ ніхто не ходить! Що можна доводити таким обвинувачам, про що з ними можна говорити? Можна лише молитися та терпіти. Ми це розуміємо зараз, а наш Предстоятель це зрозумів уже давно. Швидше навіть не зрозумів, а це і є початкова настанова його свідомості: у всьому довіритися Богу, а втіхи шукати в молитві. Розуміючи все це, ми дивимося на бурхливе житейське море довкола нас, дивимося на нашого Предстоятеля і вже на зовсім іншому рівні розуміння читаємо слова: «Такий нам подобає архієрей ...».

Який подарунок ми можемо принести нашому Предстоятелю? Чим можемо його потішити? На це відповідає апостол Іоанн Богослов: «Для мене немає більшої радості, як чути, що діти мої ходять в істині…» (3 Ін. 1, 4). Нехай кожен із нас принесе цю радість Блаженнішому Онуфрію і піднесе про нього молитву до Бога.

Читайте також