Піст і молитва – провідники до тиші божественного спокою
Фото: ekklisiaonline.gr
Перша зупинка шляху до спасіння – це досягнення внутрішнього спокою. Тільки спокійний розум і тихе серце піддаються очищенню і можуть бути преображені та обожені. Всі зусилля на цьому шляху, вся праця покаяння і набуття молитви зводиться до тверезіння – до боротьби з помислами та дією нашої уяви, яку вона використовує як свою головну зброю.
Для того, щоб цьому протистати, потрібно, по-перше, створити тишу на «виході»: зачинити вуста мовчанням, намагаючись мінімізувати всі зайві розмови. А по-друге, забезпечити тишу на «вході»: зачинити свої зовнішні почуття, максимально обмеживши приплив усіляких зайвих вражень.
Завдання – усунутись від світу духом, тілом залишаючись у світі.
Вдається це лише за постійних спроб поглиблення в молитву, особливо Ісусову. Коли молитва починає діяти в нас, саме собою з'являється бажання усамітнення та мовчання. Постійно в серці народжується безмовне звучання молитви. І воно своєю тишею гасить уявний шум. Тоді вже й розум сам торкається серця, сам прислухається до молитовного почуття. Самі по собі стуляються вуста – людина говорити не хоче. Їй не потрібно тепер стримувати себе від багатослівності – її розум стає довільно мовчазним. Це ознаки набуття початкового духовного спокою.
Щоб навчити дитину говорити, потрібно кілька років, а для того, щоб навчитися мовчати, часто не вистачає цілого життя. «Хто готовий до зустрічі з ким завгодно, крім самого себе, того мовчання лякає», «Хто безтурботний і недбалий, того тиша позбавляє спокою». Але саме з «тиші (срібла) і безмовності (золота) створюють дорогоцінний посуд молитви» (мон. Мойсей Агіорит).
Потрібно відрізняти мовчання та безмовність. «Той, хто мовчить вустами, може розумом і серцем бовтатися по світу і вдаватися до турбот і суєти, а безмовник, якщо і скаже слово потрібне, не перестає бути безмовником» (прп. Никон Оптинський). Добрі почуття мовчазні, а егоїстичні почуття поспішають себе проговорити. Найчастіше причина багатослівності – у гордовитій зарозумілості.
Сучасний старець радить: «Ні з ким не вступай у розмову, але всіляко стережи себе, щоб не засуджувати багато тих, хто розмовляє… будь у цьому випадку глухий і німий. Взагалі, що б тобі не казали, пропускай повз вуха».
Те, що ми щодня творимо в собі, багатослівність руйнує, і те, що насилу збираємо, душа через мовобесся знову марнує.
«Наскільки людина уникає розмов, настільки зростає допомога, яку отримують у молитві» (прп. Паїсій Святогорець). «Безмовність, само собою, вже є таємнича молитва, що живить душу». «Справжня, глибока молитва органічно пов'язана з безмовністю. Безмовність завжди корисніша за слова» (авва Ністерій).
Але безмовність не повинна бути лише зовнішньою мовчанкою – «це внутрішній стан душі». Отже, весь наш подвиг полягає в тому, щоб мовчати внутрішньо, зректися заколоту думок і хвилювання помислів – це і значить перебувати у внутрішній тиші і мирі, це і є «тихе і безмовне життя», про дарування якого ми молимося на літургії.
Таким чином, ісихія протилежна товариськості. «Пов'язуй мову свою, що шалено прагне до перемов, багатослівності, шалено бійся з цим мучителем». «Мовчання є матір молитви, і таємниці Божі відкриваються мовчазним» (прп. Ісаак Сірін). «Людина, яка має міркування, завжди знає, коли говорити, а коли мовчати. Вона наслідує Бога і в промовах, і в мовчанні» (прп. Пимен Великий).
«Людина, що мовчить, і бісам страшна, оскільки невідомі бісам серцеві таємниці досягли досконалості, якщо уста їх безмовні. А той, хто любить багатослів'я, не уникне гріха» (Квітник священноінока).
«Уста нехай будуть мовчазними, і серце обережним. Будь скупий на марнослів'я… Хай буде ключем твоїм страх Божий. Нехай він відчиняє уста твої, він же й зачиняє. Дивись – куди треба, кажи – де треба. Запитують – відповідай, не запитують – мовчи» (прп. Іосиф Волоцький).
«Піклування про збереження мовлення свідчить про те, що людина є навченою в духовному діянні, а невихованість мовлення виявляє відсутність внутрішньої чесноти… Багатослов'я ж породжує зневіру і божевілля… Строго стережи себе, щоб велика боротьба і подвижництво твоє завжди приводило тебе до мовчання, і прагни, по можливості, нічого не говорити… Якщо виникає необхідність сказати що-небудь, то спочатку випробувай себе, чи є ця потреба розумною, і чи є на те воля Божа - тільки після цього говори, бо тоді мова твоя буде вище за мовчання». (Св. Амон).
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?