Унія з унією в Україні: бути чи не бути

Візит глави Фанару в Київ: унія з унією відкладається? Фото: СПЖ

Зараз, коли після від'їзду глави Фанару з України пройшло кілька тижнів, прийшов час аналізу наслідків цього візиту. Існує небезпідставне припущення, що в рамках об'єднавчих процесів між Фанаром і Ватиканом в Україні може бути локально «обкатано» об'єднання між ПЦУ і УГКЦ. Після візиту патріарха Варфоломія в Київ слід задуматися: цей візит підвищив вірогідність такого сценарію чи ні?

Отже, 23 серпня 2021 р. патріарх Варфоломій зустрівся з членами Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій. У прес-релізі цієї події зазначено, що зустріч відбулася з ініціативи глави Фанару, а це означає, що спочатку його на цю зустріч не звали. Як би там не було, але на зустрічі патріарх Варфоломій подарував главі Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Святославу Шевчуку панагію з власним підписом і заявив «про спільне бажання Православної і Католицької Церков відновити єдність у співпричасті». У відповідь він отримав від уніатів набір патріарших відмінностей: хрест, енкольпіон і панагію.

При цьому С. Шевчук просто розсипався в дифірамбах патріарху Варфоломію. Він заявив і про своє відчуття, що глава Фанару приїхав «не тільки до православних, але і до всіх українців, незалежно від їхньої національної, етнічної, конфесійної належності»; і що УГКЦ є дочкою Константинопольського патріархату; і що подарунок патріарха Варфоломія – це визнання єпископського достоїнства самого Шевчука, і його ієрархів. «Для мене це символічний знак того, що материнська церква з увагою ставиться до своєї дочки, а ми, як церква-донька, з повагою ставимося до церкви-матері. Панагія – це знак єпископського достоїнства. І отримати з рук патріарха панагію – це знак визнання єпископського достоїнства не тільки для мене, але і для єпископату нашої церкви», – сказав глава УГКЦ.

Якщо говорити про можливе об'єднання Фанару і Ватикану, то крім обміну панагіями заслуговують на увагу слова патріарха Варфоломія, сказані ним у зверненні до Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій.

«Залучення Православної Церкви до екуменічного руху залежало від бажання інших Церков зруйнувати стіни недовіри і поділу. У зв'язку з цим під час Другого Ватиканського Собору відбувся радикальний і позитивний поворот, коли Римсько-католицька церква прийняла рішення про фундаментальну необхідність зближення між християнами, особливо з Православною Церквою. Однією з найважливіших подій цього рішення була, безсумнівно, історична зустріч в Єрусалимі Папи Павла VI Вселенського патріарха Афінагора в січні 1964. У грудні 1965 відбувся дуже пророчий жест і ті ж два предстоятелі спільно вирішили – як видимий знак їхнього бажання відновити зв'язок Євхаристійного спілкування, який було розірвано століттями – одночасно зняти анафеми 1054, встановивши фундамент для мосту, який ми продовжуємо проектувати і будувати в нинішньому столітті і в майбутньому. "Діалог любові" між двома сестрами Церквами став "діалогом правди" зі створенням спільної міжнародної комісії з богословського діалогу між Католицькою церквою та Православною Церквою в цілому в 1979 році».

На зустрічі глави Фанару з ВРЦіРО були присутні не тільки греко-католики. Там були й іудеї, і вірмени, і протестанти, проте у зверненні патріарх Варфоломій окремо зупинився тільки на діалозі Фанару з Ватиканом. Це можна розцінити як знак особливих відносин. І це відповідає дійсності, оскільки саме з Ватиканом екуменічні зв'язки Фанару розвиваються найбільш динамічно. Однак не можна не помітити того, чого не було у зверненні патріарха Варфоломія. А не було ні одного конкретного меседжу, зверненого у майбутнє. Було згадано про зустрічі папи Павла VI і патріарха Афінагора в 60-х роках минулого століття, була згадка про спільну міжнародну комісію з богословського діалогу в 1979 р. Але нічого не було сказано ні про сучасний стан «діалогу любові» між Фанаром і Ватиканом, і нічого не було сказано про плановані в майбутньому контакти і перспективи.

Також у рамках візиту до Києва не було жодного заходу, в якому брали б участь тільки патріарх Варфоломій, Сергій (Епіфаній) Думенко і Святослав Шевчук. Адже це так просто було б влаштувати і це так органічно вписувалося б в програму візиту «його божественної всесвятості». Наприклад, не було відвідування патріархом Варфоломієм кафедрального собору УГКЦ в Києві, не було якогось спільного молебню за Україну чи за навколишнє середовище (улюблена тема патріарха Варфоломія) на тій же Володимирській гірці. Все це могло стати серйозним зрушенням на шляху Фанаро-Ватиканського діалогу, але не стало.

Щоб зрозуміти, чому так відбулося, необхідно подивитися на ситуацію, яка сьогодні складається навколо Фанару і всередині Ватикану.

Фанар і проект «ПЦУ»

Фанар позиціонує себе як головний патріархат Православного Світу, наділений особливими повноваженнями і приймаючий єдино правильні рішення. Канонічність цих рішень визначається не їхньою відповідністю канонам Церкви, а тим, як їх оцінює Константинопольський патріархат. Саме в ракурсі такого позиціонування Фанар запустив проект «Православної церкви України». Не так важко прорахувати, на що розраховували ідеологи створення ПЦУ.

Наприкінці 2018 р. пропагандисти ПЦУ говорили про десять (а деякі і про більшу кількість) архієреїв УПЦ, які нібито підписали звернення на Фанар з проханням про автокефалію. Тиск, який чинили на архієреїв силові структури держави, дозволяє припустити, що Порошенко взявся забезпечити участь у проекті ПЦУ нехай не більшості, але значної кількості ієрархів УПЦ. Якщо б це вдалося зробити, то так званий об'єднавчий собор 15 грудня 2018 р. дійсно можна було оголосити об'єднавчим і заявити, що завдяки мудрим рішенням патріарха Варфоломія вдалося подолати український церковний розкол і відновити єдність Православ'я в нашій країні.

Далі повинно було піти визнання ПЦУ з боку більшості Помісних Церков. У свою чергу, таке визнання повинно було підштовхнути тих, хто відмовився, прийти на «об'єднавчий собор» архієреїв УПЦ все ж приєднатися до ПЦУ. Таким чином, в Україні вийшла б одна велика ПЦУ і групка впертих архієреїв «скасованої» УПЦ зі своєю нечисленною паствою. Їх легко можна було б оголосити дурними маргіналами.

Але, як відомо, вийшло все з точністю до навпаки.

• У розкол із УПЦ перейшов всього один правлячий архієрей, за яким пішло всього близько 20 священиків з майже 300;
• розкольникам вдалося захопити близько 140 храмів, але всі громади залишилися в УПЦ і більшість із них вже відбудували нові храми;
• від ПЦУ пішов «почесний патріарх» Філарет Денисенко, а саму цю організацію стрясають майнові, гомосексуальні та інші скандали;
• після двох з половиною років жорсткої дипломатичної обробки ПЦУ визнали, крім Фанару, всього три Помісні Церкви, причому в кожній із них це супроводжувалося скандалами і поділами серед єпископату.

Проект ПЦУ явно не вдався, а патріарх Варфоломій отримав замість очікуваного тріумфу перспективи залучення до канонічної відповідальності за спробу нав'язати Православ'ю єресь папізму і за незаконне втручання в українські церковні справи.

Становище РКЦ

Ватикан зараз переживає свої не найкращі часи. Найкрасномовнішим маркером несприятливої ситуації у Ватикані стали відкриті розмови про можливу відставку папи Франциска, нібито за станом здоров'я. У лютому 2021 р. ватиканський аналітик Фредерік Муньє видав книгу «Папа, який хотів змінити церкву», в якій він описав понтифікат папи Франциска. У висновку Муньє зробив висновок: «Можливо, Франциск вже пройшов весь шлях. <...> Не здивуюся, якщо в 2021 році папа подасть у відставку». Про таку можливість кажуть у публікаціях різних видань відомі фахівці з Ватикану Антоніо Соччі, Альдо Марія Валлі і Марко Тозатті. Газета Libero Quotidiano з посиланням на неназвані джерела у Ватикані повідомила про те, що черговий конклав за вибором наступного папи може відбутися в найближчому майбутньому. Основною причиною можливої відставки називаються проблеми зі здоров'ям. Розмови про можливу відставку поширилися настільки, що сам папа Франциск був змушений їх спростовувати. В інтерв'ю іспанському Radio COPE він заявив: «Мені це ніколи не спадало на думку... Не знаю, звідки вони взяли ідею про те, що я готуюся зректися». Проте, не далі, як у 2015 році папа Франциск говорив про те, що приклад папи Бенедикта, який подав у відставку, не повинен розглядатися, як виключення, а також, що його власне перебування на чолі Ватикану може бути коротким. «У мене є відчуття, що мій понтифікат буде коротким: чотири-п'ять років. Не можу сказати точно, але мені здається, що Господь поставив мене на це місце не назавжди», – сказав тоді папа Франциск.

Проте стан здоров'я може бути лише приводом, а не дійсною причиною можливої відставки. Причиною може бути загострення останнім часом боротьби умовних модерністів і умовних консерваторів у Ватикані. Ця боротьба настільки непримиренна, що деякі аналітики вже говорять про розкол в самій католицькій церкві. І умовним вождем цього розколу називається католицька церква Німеччини, духовенство якої за деяким винятком виступає за введення таких нововведень, як визнання ЛГБТ, одностатевих шлюбів, жіночого священства, права на аборт і евтаназію. Так, відомий римський фахівець із Ватикану Альдо Марія Валлі висловив думку, що структури католицької церкви в Німеччині вже фактично відділилися від Ватикану, оскільки синод німецьких єпископів без оглядки на Ватикан прийняв деякі резолюції, які можуть трактуватися як позитивні з питань дозволу духовенству на вступ у шлюб, висвячення жінок у звання духовної особи і благословення одностатевих союзів.

Альдо Марія цитує по цій темі кардинала Вальтера Брандмюллера, який заявив: «Розколу поки немає, тому що ніхто офіційно його ще не оголосив, але він вже стався у самій основі, у справах». Дійсно, справа представляється саме так, оскільки з одного боку ми маємо німецького кардинала Рейнхарда Маркса, що привселюдно заявив: «Геї усього світу, я вас благословляю». А з іншого – ватиканських консерваторів, які домоглися прийняття Конгрегацією доктрини віри, згідно з якою «неприпустимо давати благословення одностатевим союзам, оскільки шлюб є нерозривним союзом чоловіка та жінки, що укладаються для народження нового життя». Це визначення підлягало різкій критиці з боку католицьких єпископів Німеччини та Австрії. Лунали навіть заяви про те, що це визначення не буде виконуватися.

У травні 2021 р. кардинал Рейнхард Маркс подав папі Франциску прохання про відставку у зв'язку з численними випадками сексуального насильства з боку священнослужителів. «Я хочу прояснити: я готовий нести особисту відповідальність не тільки за свої власні помилки, але і за церкву, як інститут, який я допомагав формувати впродовж десятиліть», – написав кардинал Маркс. І дійсно, в одному тільки Кельнському єпископаті офіційне розслідування виявило 314 жертв і 202 ґвалтівників за останні десятиліття. Але сексуальний скандал може виявитися лише приводом. Прохання про відставку кардинал Маркс подав незабаром після появи процитованого вище визначення Конгрегації доктрини віри, який заборонив благословляти одностатеві шлюби. Таким чином, кардинал Маркс поставив папу Франциска перед вибором: кого він підтримує, німецьких модерністів чи ватиканських консерваторів? Папа Франциск відставку кардинала Маркса не прийняв. Однак і йти проти Конгрегації доктрини віри папа також не може. У цій патовій ситуації найбільш прийнятним для папи Франциска може виявитися відставка або, принаймні, відхід від активної діяльності по керівництву католицької Церквою. Плюс до цього можна додати фінансові скандали у Ватикані, наприклад, справу про розтрату понад 300 млн євро у зв'язку з купівлею-продажем будівлі колишнього універмагу «Херродс» у центрі Лондона і багатьох інших, звинувачення Франциска в язичництві через гучне поклоніння ідолу «пачамами» у Ватикані та інше.

Що далі?

Таким чином, і у Ватикані, і на Фанарі зараз складається ситуація, яка не сприяє таким кардинальним крокам, як відновлення євхаристійного спілкування або якихось інших форм об'єднання. Ватикан прекрасно розуміє, що одна справа – об'єднуватися з усім Православним Світом, а інша – з Фанаром, який представляє тільки самого себе. Другий варіант для Ватикану мілкуватий. А просування цього варіанту зараз, коли Фанар перебуває в конфронтації з Помісними Церквами (які представляють переважну більшість православних вірян у світі), означає, що можливість яких-небудь серйозних екуменічних контактів із цими Помісними Церквами для Ватикану буде закрита ще дуже надовго. До того ж педалювання об'єднання з Фанаром для фактично розколотого Ватикану буде означати ще один фактор розділення.

З іншого боку, і Фанар, і Ватикан вже позначили 1700-річний ювілей Першого Вселенського Собору, який християни відзначатимуть вже через 4 роки, як дату серйозних зрушень у справі об'єднання двох християнських конфесій. Іншими словами, якщо Фанар і Ватикан все ж вирішать об'єднуватися до цієї дати, то їм треба поспішати, тому що часу вже обмаль. Найближчі роки обіцяють бути дуже цікавими в цьому плані, дуже скоро стануть зрозумілі справжні наміри як Рима, так і Константинополя. Поки що візит патріарха Варфоломія показав, що не можна з упевненістю стверджувати, що ПЦУ і УГКЦ будуть об'єднуватися в якійсь формі найближчим часом, хоча повністю такий варіант виключати не можна. Швидше можна припустити якусь співпрацю цих релігійних організацій, наприклад, у сфері освіти, капеланства та інших.

Проте одне можна стверджувати вже зараз: якщо б не стійкість УПЦ, її єпископату духовенства і вірян, ми б уже бачили розгул екуменізму в Україні. Але це не привід для заспокоєння, а навпаки – стимул для того, щоб твердо зберігати вірність Православ'ю в майбутніх спокусах, яких, судячи з усього, буде ще чимало.

Читайте також