Церква та влада: чим Україна відрізняється від СРСР
Кінопоказ у соборі Чернігова. Фото: Суспільне
Біля Царський врат встановили екран, для глядачів принесли стільці. Загалом влаштували якусь подобу кінотеатру.
І документальні проєкти – справа хороша. Але напрошується питання – невже у Чернігові немає кінотеатрів, театрів, актових залів та інших приміщень, де можна було провести цей показ? Безперечно, є.
Очевидно, владі потрібно було провести в соборі XI століття хоч якийсь захід, що показати – його відібрали у вірян недаремно.
Але якщо згадати, що було з храмом 100 років тому, ми бачимо приблизно таку саму картину.
У 1926 році радянська влада заборонила богослужіння в соборі і передала його «Головросмасложирзбуту», де був влаштований склад. Пізніше його віддали під музей.
Може, хтось помітить, мовляв, кінотеатр у храмі – краще за склад. Але ж давні архітектори зводили святиню для молитви, а не для складів, музеїв, танцполів, лекторіїв тощо.
В Україні рішуче засуджують злочини тоталітарного радянського режиму, зокрема й у релігійній сфері.
Але дуже хочеться, щоб хтось із чиновників на прикладі Спасо-Преображенського собору пояснив – а в чому різниця із сучасністю?
Читайте також
Патріарх Варфоломій вважає українців носіями «руського мира»?
Предстоятель Константинопольської Церкви прибув до Вільнюса, щоб представити новопризначеного екзарха Литви – єпископа Тамісського Панарета.
Урок для сучасної Церкви з глибини віків
У святителя Леонтія було відсутнє бажання бути «своїм» для місцевої влади та іновірців.
Про те, як Собор УПЦ у Феофанії «перетворився на безчинне зборище»
Усі образи на адресу Собору – ніби це було «зборище», «бруд», «піна» та інше – тримаються не на канонах і не на фактах, а лише на емоціях їхніх авторів.
До якої України ми рухаємося?
Влада вже прямим текстом говорить, що з демографією в Україні – катастрофа, що працювати нікому вже зараз.
Свята Русь стає мусульманською?
У Росії сотні тисяч мусульман вийшли на вулиці святкувати Курбан-байрам. А що ж Україна?
Голос із могили
Ієрарх, який називає себе «главою Православ'я», таємно спілкувався з особою, яку сам же визнав анафемою, і вів з нею переговори про входження до своєї Константинопольської Церкви.