У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди
Фото: vsegda-pomnim.com
Той, хто хоче бути розумним, читає багато книг і сповнює ними свій розум. Той, хто хоче спастися, читає одну коротку молитву Ісусову і позбавляється думок. Сказав старець: «Спочатку тримай Боже ім'я на язику, а потім нехай воно опуститься в серце». Багато знань приводить душу до великої печалі, а дитяче незнання призводить її до умиротворення і вічної радості. Глибина віри вимірюється не нашими книжковими знаннями про Бога, а любов'ю до Нього. Для розумного існують тільки мир і речі в ньому, для мудрого лише Бог, у якому немає ні речей, ні всесвіту. Дурність хоче все знати і все розуміти. А мудрість просто мовчить, бо вона дочка безмовності. Мудрість береться не з книг, і істина приходить не з голови.
Добре читати мудрі книги, але ще краще осягати свій дух у безмовності, вчитися відчувати своє духовне серце, пробуджувати духовну інтуїцію та зміцнювати рішучість прагнути спасіння. Кожна людина дивиться на світ через замкову щілину свого розуму і кожна бачить її по-своєму. Ти думаєш, що міркування та роздуми про Бога призводить до спасіння? Ні, до спасіння приводить смиренність, увага до себе і постійна пам'ять про Бога. З усіх чеснот смирення найшвидше призводить до спасіння.
Той, хто знайшов себе в Бозі, знайшов свій спокій і мир, що нічим не порушується.
Жодна спокуса не зможе похитнути того, хто залишив себе для себе, і виявив себе в Бозі. Замість того, щоб боротися з поганими думками, краще утримуй розум у серці, тоді й думки зникнуть самі собою. Коли ми збираємо увагу і намагаємось утримати її в місці, де знаходиться духовне серце, думки сповільнюються. А ми тільки спостерігаємо, щоб розум на них не відволікався.
Людина проживає особисту долю, а світ – колективну, де все зумовлено. Ми не обираємо свою долю, ми обираємо лише своє спасіння чи загибель. Бог не відповідає на наші молитви через думки, він покладає на серце благодать, в якій міститься відповідь. Якщо ти чуєш відповідь від «бога» у вигляді думок – знай, що ти у великій небезпеці.
Краса, як і Бог – проста. Тому і нам потрібно вчитися на все дивитися просто, нічого не вигадуючи і нічого не домислюючи. Простота – відриває серцеву браму. Що б ти не робив, і чого б не досяг, все має прийти до одного – до священного спокою в Бозі. Думки засмоктують нас у суєту світу, а бездумність залишає наодинці з безмежним безсмертним духом. Якщо знайшов у собі Христа, то шукати нема чого. Тихість серця та розуму – найкращий шлях до спасіння. Коли розум починає тебе турбувати, займи його молитвою з тихим повільним диханням і він сам заспокоїться.
Увійди в себе так глибоко, як можеш, і перебувай там так довго, скільки маєш сил.
Усамітнення буває зовнішнім і внутрішнім. Зовнішнє упокорює тіло, внутрішнє розум. І те, й інше допомагає прийти до тями за допомогою покаяння і смирення. Насамперед треба навчитися не реагувати на все емоційно. Прагни здобути безпристрасність, тому що в ньому захований ключ безсмертя. Про що можна турбуватися тому, хто сказав Богу «нехай буде воля Твоя»? Не чіпляйся за мир, і ти будеш жити у Бозі.
Пустельники запитали у старця: «Старче, якщо сказати коротко, що означає бути безпристрасним?» Духовник усміхнувся і сказав: «Бути безпристрасним означає бути тим, хто нікого не поранить грубістю серця і хто у своєму серці не має жодних слідів уподобання». Вміти поглянути на себе з боку – вагоме досягнення в набутку безпристрасності. Спокій розуму перемагає будь-яку ситуацію. Помри розумом – і оживеш духом. Наскільки вічне життя важливіше за тимчасове, наскільки ж увага до внутрішнього важливіша за увагу до зовнішнього. Зовні залишайся з людьми, а всередині ніколи не відокремлюйся від Бога.
Прийшов до старця подвижник із запитанням:
– Отче, що означає: «помри перед смертю»?
– Це означає, що для того, щоб відродилася твоя істинна духовна особистість, сповнена любові, мудрості та благодаті, у тобі повинен померти твій егоїстичний розум, або твоє особисте «я», яке довгий час обманювало тебе, вселяючи, що твій егоїзм є справжньою особистістю».
– Чи це смерть фізична? – Запитав подвижник.
– У ніякому разі! Це лише сприймається егоїзмом як смерть. Оживає твій образ і подоба Божа, твоя безсмертна нетлінна благодатна особистість, якої не буде кінця. Вона перевершує всі образи і поняття розуму і всякого слова, бо знаходиться поза будь-яким чуттєвим сприйняттям, але відчувається тобою як блаженний дух у Христі.
Читайте також
Торжество православ'я: чому за золотом риз часто ховається розчарування
Про те, чому неофіти 90-х пішли в тишу, як розпізнати «темного двійника» Церкви і де насправді шукати світло.
Свічковий огарок і чиста совість: історія пономаря Саші
Маленька спокуса у великому світі війни. Про те, як звичайний згорток використаних свічок став для юного вівтарника мірилом чесності та шляхом до перемоги над самим собою.
Жінка, яка перемогла гріх
Перше читання Покаянного канону завершується. І святий Андрій Критський розкриває образ героїні церковної історії, яку Бог спіймав на живця.
Репетиція вічності: Великий піст як вихід з диктатури шуму
Великий піст – це не просто дієта чи відмова від розваг. Це добровільний вхід у «коридор тиші», де людина знімає маски і зустрічається зі своїм справжнім «я».
Покаяння царя і червоний плащ Урії
Третя частина покаянного канону – це не урок моралі. Це анатомія і дзеркало зради.
Синдром дружини Лота: чому покаяння не терпить ностальгії
Христос промовив про неї три слова. Але саме вони – одне з найгостріших попереджень у всьому Євангелії.