Неофит в храме

В храме

Вечер. Мороз. Небольшое, наполовину заполненное кафе. Сижу с большой чашкой чая, жую пирожок с капустой и картошкой, и листаю странички соцсетей в смартфоне.

Недалеко, в уголке за столиком, два, как мне показалось, давних друга, с высокими стаканами с пивом и сухариками на тарелочке. Становлюсь невольным свидетелем диалога:

«— Уговорили. Сходил я в церковь. Все рассмотрел, выслушал всю службу, хоть и ноги затекли. Больше двух часов пробыл.

Ну что сказать? Интересно конечно.

Поп такой величавый, седой. Лоб у него здоровый и что интересно на голове волос нету, лишь над ушами жиденькие, да реденькие еще остались, а борода густая, широкая и белая. На деда Мороза похож. Настоящего. Не на этого западного новогоднего, а на нашего, русского, обыкновенного.

Я его хорошо разглядел, когда он, из маленькой дверцы, на которой икона нарисована вышел, когда уже петь перестали.  С большим крестом и книжкой подошел к столику высокому, как у дирижера, крестился долго на иконы. Когда открестился, к нему сразу очередь выстроилась.

Спросил у бабули, которая рядом молитвы бубнила, чего они от него хотят? Бабка сказала, что поп их исповедовать будет.

А меня ведь чего в храм мать послала? Поисповедоваться, а на следующий день запричаститца. Сказала, что может хоть тогда с женой помиритесь.

Посмотрел я на очередь и решил, что и так помирюсь. Вот уже неделю вместе опять живем.

— Так тебе же Бог помог!

— С чего это?

— Так ты же к Богу в церковь сходил и сразу помирился».

 

Читайте також

Правда, про яку не хочуть говорити!

Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.

На чиєму боці Бог — Росії чи України?

​Духовні роздуми на основі Біблії ​Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.

Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого

Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.

Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова

Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади