Неофит в храме
В храме
Вечер. Мороз. Небольшое, наполовину заполненное кафе. Сижу с большой чашкой чая, жую пирожок с капустой и картошкой, и листаю странички соцсетей в смартфоне.
Недалеко, в уголке за столиком, два, как мне показалось, давних друга, с высокими стаканами с пивом и сухариками на тарелочке. Становлюсь невольным свидетелем диалога:
«— Уговорили. Сходил я в церковь. Все рассмотрел, выслушал всю службу, хоть и ноги затекли. Больше двух часов пробыл.
Ну что сказать? Интересно конечно.
Поп такой величавый, седой. Лоб у него здоровый и что интересно на голове волос нету, лишь над ушами жиденькие, да реденькие еще остались, а борода густая, широкая и белая. На деда Мороза похож. Настоящего. Не на этого западного новогоднего, а на нашего, русского, обыкновенного.
Я его хорошо разглядел, когда он, из маленькой дверцы, на которой икона нарисована вышел, когда уже петь перестали. С большим крестом и книжкой подошел к столику высокому, как у дирижера, крестился долго на иконы. Когда открестился, к нему сразу очередь выстроилась.
Спросил у бабули, которая рядом молитвы бубнила, чего они от него хотят? Бабка сказала, что поп их исповедовать будет.
А меня ведь чего в храм мать послала? Поисповедоваться, а на следующий день запричаститца. Сказала, что может хоть тогда с женой помиритесь.
Посмотрел я на очередь и решил, что и так помирюсь. Вот уже неделю вместе опять живем.
— Так тебе же Бог помог!
— С чего это?
— Так ты же к Богу в церковь сходил и сразу помирился».
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади