В канун Нового года сказать Творцу времен: «Благодарю Тебя, Господи!»
Зимний пейзаж
Приближается Новый год.
В такие часы особенно чувствуется мистика времени. Неуловимость этих, то бешено скачущих, то медленное текущих секунд и минут. Трагичность времени (рождаясь, оно тут же умирает).
Сидишь, смотришь на тикающие часы. Вдумываешься и вслушиваешься в свои надежды, ожидания.
Все мы хотим от Нового года чего-то хорошего. Любви, здоровья, каких-то успехов... Одним словом, счастья. Все люди верят в счастье. В этом смысле неверующих нет.
Причем, мы хотим "нового счастья". «Старое» никогда по-настоящему не удается, в нем чего-то недостает. Но что это такое, "новое" счастье? - Никто не может сказать. "Наверное то, чего у нас нет" - ответит кто-то.
По-настоящему новое счастье приходит только изнутри, из глубины души. Оно не определяется шумом и весельем, внешними успехами и победами. Это состояние мира с Богом, другими людьми и своей совестью.
Да, совесть наша всегда неспокойна, потому что мы грешны. Каждый носит в себе какую-то свою боль. Но у нас есть лекарство от этого неспокойствия. Это покаяние. И, если покаянно встать перед Богом со своей болью, грехами, жизненными ошибками - чувствуешь, что Он принимает, успокаивает, обнадеживает. Христос обнимает и говорит: "не бойся, Я с тобой".
И тогда в душе рождается, как лучик восходящего солнца, то самое счастье. Хрупкое, тонкое, очень личное. Счастье как мир души, как благодарность Богу за всё, как переживание Его присутствия в каждом мгновении времени.
И тогда понимаешь, что все пройденное было нужно. Для этого понимания. Для этого благодарения. Для этого счастья. Нового счастья уже здесь и сейчас. Счастья как со-участия с Богом.
И в канун Нового года хочется сказать Творцу времен: "Благодарю Тебя, Господи. Прости меня. Прости всех нас. Не отпускай мою руку из Твоей. Помоги мне, нам, всей Твоей Церкви помнить и любить Тебя.
Чтобы чувствовать вечную новизну бытия. Чтобы достигнуть Твоего Царства через тонкую, но упругую завесу времени. Чтобы быть счастливыми с Тобой и в Тебе".
С Новым годом! И новым счастьем. Счастьем, которое возможно для всех нас.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади