З пекла можна вимолити

Поминальна субота. Фото: blog.wikium

Мені в моєму житті довелося випробувати на прикладі нашої сім'ї, що означає соборна молитва за померлих. Після смерті моєї бабусі вона почала снитися родичам у дуже жалюгідному вигляді, просячи допомоги та підтримки. Ми самоорганізувалися і стали щодня протягом сорока днів одночасно, кожен у себе вдома, молитися про її  ит
ТСМ,Ґ .

Минув час, і вона наснилася своїй дочці. На запитання про те, «як вона там», бабуся відповіла: «Спочатку було дуже погано, темно, холодно, страшно, млосно (було в її лексиконі таке слово за життя) а тепер дуже добре».

Ми не подвижники, не святі та не хтозна які молитовники. Ми прості та грішні люди, без найменшого натяку на щось особливе. І молилися ми так само просто, читали молитви з молитвослова, я служив літію – все як завжди. Але, як би сьогодні сказали деякі, це працює. І це важливо знати всім нам! Бог чує навіть нас – простих, грішних, недосконалих людей, дуже далеких від істинної святості. І не лише чує, а й приймає наші молитви, милує, прощає. Звичайно, таких оповідань можна сьогодні прочитати сотні, але одна справа – читання, а інша – власний досвід.

Якби ми знали і розуміли, наскільки важливими для померлих є наші молитви, ми б не згадували про них тільки в поминальні дні.

Щодня ми годуємо себе та своїх дітей для того, щоб жити. Не помолитися за родичів – це все одно, що не дати їм поїсти, залишити голодними.

У житті старця Харалампія Діонісіатського, учня старця Іосифа Ісихаста, був такий випадок. Якось один брат із монастиря став мучитися помислами сумніву. Він думав: «Ось ми цілими ночами молимося, служимо, постимося та інше. Це, звичайно, для нас добре, але кому від цього ще яка користь?». З цими думками він пішов спати. А наступного дня брат пішов до старця Харалампія, щоб сповідувати ці помисли, але старець його попередив своєю розповіддю.

У сильному хвилюванні отець Харалампій почав говорити, що Бог сьогодні йому дав страшне видіння. «Коли я стояв на молитві, – розповів старець, – то якоїсь миті мені показали, що я перебуваю у величезній трапезній. Якісь двері, більш схожі на церковну браму, були прямо переді мною. У трапезній зібралося дуже багато народу. Люди терпляче стояли й наче чекали своєї черги, щоб підійти до мене. Сам я був схожий на головного хлібодара, ви теж були біля мене, різали якісь великі хліби, схожі на просфори, і подавали їх мені. Ті, хто зібрався в трапезній, стояли в дві черги. В одній з них були померлі, в іншій живі. Кожному з тих, хто підходив, я давав по шматку хліба на благословення. Радісні, вони відходили убік. Я помітив, що там були усі, хто записаний у нашому синодику».

Монах зрозумів, що це видіння йому дано через старця. Коли ж він сповідував ті сумніви, які його обурювали, старець розповів йому історію свого духовного вчителя, старця Іосифа Ісихаста.

В миру в отця Іосифа була двоюрідна сестра. Життя у неї в духовному плані склалося не дуже вдало, але старець її любив. Померла вона погано. Гримасувала, кривлялася, говорила дуже погані слова. У такому жахливому стані вона й померла. Старець плакав за нею.

«Я думав, – каже отець Харалампій, – що він шкодує про її смерть. Але старець, знаючи мої думки, сказав: "Я плачу не тому, що вона померла, а тому, що вона пішла в пекло на муки"». Проте старець наклав на себе строгий піст і почав молитися за неї за вервицями. І одного разу отець Харалампій побачив, як старець Іосиф буквально світиться від радості.

Що сталося, Герондо (Отче)?»

« Зараз розповім, чадо моє, – відповідає старець. – Всі ці дні я безперервно молився і перебував у бдінні, пості та сльозах про свою сестричку, і сьогодні сподобився радісного та дивовижного видіння. Під час молитви я побачив свою сестру живою. З великою радістю вона повідомила мене, що сьогодні день її визволення. "Я звільняюся від мук і йду до раю", – сказала вона. Але це не все. Тут же виник переді мною блаженний папа Георгій. Це отець святого життя, який мав сильне бажання визволяти грішників з пекла. Щодня він відправляв літургію і поминав тисячі імен. Також він часто ходив на цвинтарі і служив померлим літією та панахидою. Отже, з'явившись мені він сказав: "Треба ж, треба ж... досі я вважав, що тим, хто спочив, можна допомогти лише поминанням їх на Божественних літургіях і панахидах. Тепер же я побачив, що можна спасати і молитвою за чотками!". Цим баченням я переконався, що моя сестричка спаслася, але Бог показав мені і силу молитов за чотками, яка може визволити душу з пекла».

У цих духовних настановах для нас є і практична користь.

«Як молитися за померлих, щоб принести їм користь»? Старець дає практичну пораду – тягніть чотки. Сто Ісусових молитов: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, упокій душу раба твого (ім'ярек)» займуть не більше п'ятнадцяти хвилин. А протягом перших сорока днів після смерті можна було б читати і по тисячі – це не більше півтори години, не так уже й багато заради спасіння душі улюбленої людини.

Про користь такої праці говорив і старець Харалампій. «Молитва за чотками за брата, родича та інших може його душу звільнити з пекла – таку силу має молитва», – навчав він своїх учнів. У цьому сам старець переконався на досвіді, молячись за чотками за свого діда. З'явившись уві сні, дід його поцілував і сказав: «Дякую тобі, дитино моя. Зараз я перебуваю у кращому становищі». Незабаром старець побачив уві сні свою бабусю. Вона поцілувала його руку і каже: «Дитино моя, помолися і за мене, щоб я прийшла туди, де зараз твій дід». «Я їх бачив абсолютно живими, хоча знав, що вони померли», – говорив старець.

Але як рідко сьогодні можна почути питання про те, що читати за померлими і як правильно молитися. Найчастіше питають, коли знімати рушники з дзеркал, коли мити підлогу, чи потрібно освячувати квартиру після покійного. І, звичайно ж, «печатка»… Боюся, що чимало людей і священника запрошують на відспівування не для того, щоб допомогти покійному пройти долиною смерті, а для того, щоб він не надумав навідуватися назад. А печатання – це фіксація незворотності процесу і констатація факту остаточного неповернення.

Ми стали гіршими за неандертальців і мешканців кам'яного віку. Ті не тільки вірили в посмертне існування душ померлих предків, вони зримо для них брали участь у домашніх нарадах, до них зверталися з молитвами по допомогу. Для цього у земляних будинках круглої форми їм відводився спеціальний сектор, де стояли черепи покійних. Нерідко їх моделювали гіпсом, щоб зримішими були видні риси обличчя покійного. Душі померлих не наводили жах, це були покровителі роду. А для деяких сучасних християн головне – це «запечатати». Хоча все те, що відбувається на відспівуванні, є глибоко символічним. «Господня Земля і все те, що її наповнює, всесвіт і все, що знаходиться в ньому…», – каже священник, посипаючи могилу землею.

Отже, для того, щоб душа померлого отримала користь, потрібна праця та молитва. І чим глибше пішла душа в пекельну прірву, тим важчою і тривалішою має бути ця праця. Ми, звичайно ж, не можемо знати про те, які були суди Божі з того боку могили, але маємо право мати припущення про це, знаючи про життя людини. При цьому треба розуміти, що є така глибина пекла, куди нашим молитвам уже не донуритись.

І краще залишити це, поклавшись у всьому на Промисел Божий. Навіть великі святі не могли собі дозволити те, що нам навіть мріяти не варто.

Ось свідчення старця, про яке преподобний Іосиф Ісихаст після одкровення, даного йому Духом Святим, сказав: «Дитино моя, ти маєш не просто душевну чистоту, а непорочність». Старець Єфрем Катунакський палко молився про свою двоюрідну сестру Анну, яка у земному житті зв'язалася з магією. Отець Єфрем кричав: «Ісусе Христе, заради Крові, яку ти пролив на Хресті, помилуй цю душу». Але сам Господь зупинив його. «За таку сміливість, – згадував старець , – я отримав гарний ляпас, цілком призначений мені. Бог все терпить, але від магії тримайся якнайдалі!.. Щось подібне спробував ще раз, знову накликав на себе гнів Божий, але схаменувся, встигнувши попросити прощення і уникнути покарання. Страх і жах все це».

А ось витяг із його листа духовному братові Харалампію.

«У цьому листі хочу написати тобі деякі подробиці про нашого покійного Нонда. Вперше в житті я так молився за цю душу, як позавчора напередодні Вознесіння. Усіми силами душі плакав, ридав, волав до Бога за нього. Але найголовніше і важливіше не це, а те, що я розумів, що мене почув Бог. Ніби Бог мені сказав: "Говори, і Я тебе слухаю". А раніше? Цілком не міг молитися за нього. Що він накоїв? Не знаю. Але було так, ніби я бачив зачинені на засув залізні двері і коли хотів відчинити їх, то зустрів Бога розгніваного, готового дати мені заушення. Я відразу ж відступив і сказав: "Пробач, згрішив, помилився, прошу пробачення". Якось я одержав таке заушення, коли молився за Анну, і після того досвіду я вже не міг молитися за Нонда».

Але це, звичайно, винятки із загального правила. Старці Єфрем і Харалампій щодня служили літургію, на проскомідії поминали сотні імен і наставляли так робити своїх учнів, ставлячи їм приклад отця Миколая Планиса (1851-1932 р.), прославленого Елладською Церквою в 1992 році. Все життя цього простого малоосвіченого священника було однією невпинною літургією. Багаторазово старці навчали своїх учнів про необхідність і важливість проскомідійного та літургійного поминання християн, і відводили цьому чималу частину служби.

Приходячи на літургію набагато раніше, ці старці іноді годинами виймали частинки просфор за здоров'я та за упокій. Синодики їх були списані тисячами імен.

Звичайно ж, добре було б прожити життя так, щоб уже не турбуватися з приводу того, за тебе потім молитимуться чи ні. Щоб доля душі була і без того благодатною та світлою. Але, на жаль, так прожити життя може далеко не кожен. Тому, будучи пов'язаними з нашими померлими предками комунікаціями любові та пам'яті, ми зобов'язані робити все, що від нас залежить, щоб дати їм їжу молитви та заступництва за них перед Богом.

Читайте також