Як Христос і апостол Павел назвали Грищука з ПЦУ?

Грищук у капюшоні під час захоплення храму УПЦ у Верхніх Станівцях. Фото: СПЖ

Грищук у капюшоні під час захоплення храму УПЦ у Верхніх Станівцях. Фото: СПЖ

Виявляється, він з подільниками прийшов ламати двері вночі, тому що вдень там знаходиться громада УПЦ. А він дуже переживає, як би не створити картинку для росТВ, що «рейдери ПЦУ розпинають руськомовних дівчат». Про дівчат це типу такий у Грищука гумор.

Але якщо згадати окривавлене обличчя дівчини з УПЦ, якій Грищук або його колеги палкою (!) розбили обличчя, то якось не смішно.

«Громада, щоб не створювати додаткових медіаповодів, змушена заходити в неробочий час і таємно», – заявив Грищук.

Але давайте згадаємо, чи нічого нам не нагадують його слова про «неробочий час і таємно»? Хіба це не перефразування притчі Христа про тих, хто «не дверима входить у двір овечий, але перелазить іншим шляхом»? Або хіба не схожі вони на слова апостола Павла про тих, хто приходить, «як... у ночі». Про кого ж говорить Святе Писання? Хто це?

«Злодій і розбійник». Краще про «батюшку» ПЦУ і не скажеш.

Хто зруйнував і хто відновив Лавру: ролик Мінкульту випадково видав правду

Пропаганда Мінкульту про Києво-Печерську лавру несподівано сказала правду.

Тернопільська публікація про Покров: провал календарної реформи?

Новий календар, запроваджений ПЦУ та УГКЦ за підтримки влади, значна частина віруючих не приймає.

Погони чи ряса: хто пише сценарій для «борців» з УПЦ?

Усе вказує на те, що і Веліар, і Пшеничний – звичайні виконавці чужого сценарію. Питання лише в одному – сценарист носить погони чи рясу?

Убити людину до народження можна, після – ні. Чому?

Діти – це найпривілейованіша частина суспільства. І водночас у цьому самому суспільстві дітей офіційно дозволено вбивати – причому масово.

Нагородження нащадків більшовиків у Лаврі

Саме при заповіднику в Лаврі знущалися над мощами преподобних, влаштовували в храмах музей атеїзму, а у вівтарях розміщували туалети.

«Виродки» і «тупі тварини»: борці з УПЦ добралися до дітей

Історики, вивчаючи наш час, будуть дивуватися: як інформаційну політику величезної країни могли так довго визначати настільки дрібні, злобні та нікчемні люди?