Церква святкує Стрітення Господнє

Стрітення Господнє – одне із двонадесятих свят християнської Церкви, тобто головних свят церковного року. У перекладі з церковнослов’янської «сърѣтение» означає «зустріч». Євангельська подія Стрітення символізує зустріч Старого та Нового Завітів, стародавнього миру та християнства.

15 лютого Церква згадує події, описані в Євангелії від Луки. Стрітення відбулося через 40 днів після Різдва Христового. Марія та Йосип прибули з Віфлеєму до столиці Ізраїлю Єрусалиму для того, щоб, за іудейською традицією, присвятити хлопчика-первістка Богові та принести до Храму двох голубів як очисну жертву.

Після звершення обряду Святе Сімейство вже прямувало до виходу з Храму, але тут до них підійшов благочестивий старець Симеон. Праведник взяв Немовля на руки і радісно вигукнув: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого, Ізраїля». (Лк. 2:29-32).

За переказами, на момент зустрічі із Христом Симеону було понад 300 років. Цієї суботи старець опинився в Храмі невипадково – Святий Дух привів його. Багато років тому Симеон перекладав книгу пророка Ісаї і побачив загадкові слова: «Се Діва в утробі прийме і народить Сина». Як діва, тобто незаймана, може народити? Вчений засумнівався і хотів виправити «Діва» на «Жона» (жінка). Але йому з’явився Ангел і не просто заборонив міняти слово, але сказав, що Симеон не помре, поки особисто не переконається, що пророцтво істинне.

Виповнилося те, що вчений чекав усе своє непосильно довге життя. Симеон взяв на руки Немовля, народжене від Діви, а отже, пророцтво Ангела виповнилося. Старець міг спокійно вмерти. «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…» Церква назвала його Симеоном Богоприїмцем і прославила як святого.

«В особі Симеона весь Старий Завіт, невикуплене людство, зі світом відходить у вічність, поступаючись місцем християнству», – написав єпископ Феофан Затворник.

Прийнявши з рук Пречистої Діви Немовля, старець Симеон звернувся до Неї зі словами: «Ось через Нього будуть сперечатися в народі: одні врятуються, а інші загинуть. А Тобі Самої зброя пройде душу, – щоб відкрилися помисли багатьох сердець» (Лк. 2:34-35).

Суперечки в народі – це переслідування, які були уготовані Спасителеві. Відкриття помислів – Суд Божий. Слова про зброю, яка пронизує серце Богородиці, – це пророцтво про Розп’яття, яке чекало на її Сина. Адже цвяхи та списи, від яких прийняв смерть Спаситель, пройшли нестерпним болем через її материнське серце.

У день Стрітення у Єрусалимському храмі відбулася ще одна зустріч. До Богоматері підійшла 84-річна вдова, «дочка Фануїлова». Городяни називали її Анною-пророчицею за натхненні промови про Бога. Вона багато років жила і працювала при Храмі, як пише євангеліст Лука, «постом і молитвою служачи Богові день і ніч» (Лк. 2:37-38).

Анна-пророчиця вклонилася новонародженому Христу і вийшла з Храму, несучи городянам новину про пришестя Месії, спасителя Ізраїлю. А Святе Сімейство повернулося в Назарет, бо виконало все, що належить за Мойсеєвим законом.

Свято Стрітення Господнього – одне з найдавніших у християнській Церкві. Перші стрітенські проповіді перед народом вимовляли ще у IV-V століттях святителі Кирил Єрусалимський, Григорій Богослов, Григорій Ніський та Іоанн Златоуст.

Свято стало загальнодержавним для Візантії у VI столітті. Після цього традиція урочистого святкування Стрітення поширилася у всьому християнському світі.

Раніше СПЖ писала про те, що Стрітення Господнє – це свято душевного миру та тиші.

Читайте також