«Дослідники» канонічних зв'язків: явка з повинною
Чиновник ДЕСС Горшков. Фото: Фейсбук Горшкова
«Це не релігійна експертиза. Це називається дослідженням. Дослідницька група складається зі співробітників нашої служби», – заявив Горшков.
А хто такі «співробітники служби»? Це не богослови, не спеціалісти з церковного та канонічного права, це звичайні чиновники. Яка може бути цінність їхніх «досліджень»? Така ж, як висловлювання приватної думки будь-якого неспеціаліста: водія, доярки, бухгалтера чи менеджера з продажу. Тим не менш, ми вже бачимо, що це саме «дослідження» вже подають як беззаперечну експертизу, остаточний і «залізний» доказ належності УПЦ Москві.
Водночас якість «дослідження» сміховинна, особливо в умовах війни з РФ: чиновники цілком ігнорують офіційні документи УПЦ, повністю спираючись на документи країни-агресора. При цьому самі ж вказують, що їхня робота – не «релігійна експертиза».
Але на підставі цієї «неекспертизи» держава, яка за Конституцією відокремлена від Церкви, має намір розправитися з тисячами громад.
Черговий приклад, що головний закон країни у нас «на паузі».
Читайте також
Хто зруйнував і хто відновив Лавру: ролик Мінкульту випадково видав правду
Пропаганда Мінкульту про Києво-Печерську лавру несподівано сказала правду.
Тернопільська публікація про Покров: провал календарної реформи?
Новий календар, запроваджений ПЦУ та УГКЦ за підтримки влади, значна частина віруючих не приймає.
Погони чи ряса: хто пише сценарій для «борців» з УПЦ?
Усе вказує на те, що і Веліар, і Пшеничний – звичайні виконавці чужого сценарію. Питання лише в одному – сценарист носить погони чи рясу?
Убити людину до народження можна, після – ні. Чому?
Діти – це найпривілейованіша частина суспільства. І водночас у цьому самому суспільстві дітей офіційно дозволено вбивати – причому масово.
Нагородження нащадків більшовиків у Лаврі
Саме при заповіднику в Лаврі знущалися над мощами преподобних, влаштовували в храмах музей атеїзму, а у вівтарях розміщували туалети.
«Виродки» і «тупі тварини»: борці з УПЦ добралися до дітей
Історики, вивчаючи наш час, будуть дивуватися: як інформаційну політику величезної країни могли так довго визначати настільки дрібні, злобні та нікчемні люди?