Ходіння по водах житейського моря

Прив'язаності – це дуже важкий тягар, з яким по воді ходити ніяк не вийде. Фото: СПЖ

Для того щоб не потонути в цьому морі, потрібно мати серце, звернене до Христа. «ГорЕ маємо серця», – чуємо ми щоразу перед початком Євхаристійного канону. Розум же, подібно до жінки Лота, тягне нас на дно, лякаючи примарами небезпек і страхами скорбот. Не дати потонути може тільки життя без нарікання і прийняття волі Божої як своєї власної. Гинуть у цій подорожі ті, хто сильно прив'язаний до речей і справ цього світу. Перемагають силу тяжіння землі ті, у кого дух непохитно перебуває в Бозі.

Баласт, який тягне на дно

Прихильності – це дуже важкий вантаж, з яким по воді ходити ніяк не вийде. Розум, переповнений новинами, мотлохом непотрібної інформації, страхами і переживаннями, – найважчий баласт для такої подорожі. Розмірковувати про духовне цікаво, богословські бесіди розважають наше его, але не приносять душі жодної користі. Набагато краще вчитися жити в Бозі мовчки, тихо і молитовно.

Підводні печери, які ваблять до себе тих, хто тоне, на вході мають напис «задоволення», а на виході – «розчарування». Юність з головою пірнає в цю трясовину, старість зв'язана по руках і ногах турботами, і тільки в середньому віці, вдосталь скуштувавши розчарувань, ще можна виплисти на берег істини.

Віра – це не знання, а зміст.

Її наявність або відсутність перевіряється в скорботних обставинах. Знання – вода, намальована на полотні, а віра – живе джерело, з якого завжди можна напитися.

Наш головний ворог – егоїзм

Христос заповідав нам любити один одного, але не дав інструкції, як це робити. Тому кожен розуміє любов по-своєму. Але справжня любов не конфліктує зі свободою. Ревнощі, бажання володіти – це не любов, а егоїзм. Він і є нашим головним ворогом.

Саме егоїзму вдалося переконати наш розум, що святість – це не для нас, що це «не наша міра».

Самолюбство і саможаління залякали нас скорботами, з якими ми нібито зіткнемося на шляху до Бога. Сластолюбство пропонує «побудувати кущі» біля кратера діючого вулкана, тому що «добре нам тут». Так, замість того щоб спасатися, людина ховається в картонному будиночку ілюзій в надії, що «якось пронесе». Хоча в глибині душі вона точно знає: не пронесе. Двері для втечі заховані всередині нашого серця. Там нас чекає Христос.

Спасіння можливе тільки зараз

Більшість людей хочуть жити краще. Дуже рідко зустрінеш того, хто хоче спасатися. А спасіння неможливо здійснити вчора або завтра. Воно можливе тільки зараз.

Тільки зараз можна пам'ятати про Бога і перемагати світ силою Христовою.

Тільки зараз можна отримати свободу від помислів, занурити розум у серце, творити Ісусову молитву, пробачити і відпустити всі образи. Бог з нами тільки зараз і ні в який інший час. Але диявол, накидаючи на нас вуздечку пам'яті і уяви, тягне то в минуле, то в майбутнє, не дозволяючи жити в теперішньому.

Як же досягти спокою? Прийняти серцем і зрозуміти розумом, що у Бога все розраховано до дрібниць, і Він ніколи не помиляється. Тоді ми зможемо йти по хвилях житейського моря, розуміючи, що робимо це не силою наших здібностей, а благодаттю Божою, яка спасає всіх, хто Їй довіряє.

Читайте також