Піст, якого не знали святі отці

Наше життя нагадує екстремальні гірки, на яких ми мчимося з запаморочливою швидкістю. Фото: СПЖ

Кількість пісних днів у році у нас коливається від 174 до 212. Більша частина року – пісна. Спаситель, говорячи про біснування, сказав, що «цей рід виганяється тільки молитвою і постом» (Мф. 17:21). Наша схильність до роздратування, злоби, зневіри та інших пороків – теж свого роду біснування. Виходить, що ми молимося кожен Божий день, майже дві третини року постимося, а позбутися цієї бісівської рефлексії душі все-таки не можемо. Значить, щось з нашими постом і молитвою йде не так.

Час, в який ми живемо, дуже сильно відрізняється від того, в якому жили святі отці, які залишили нам свої настанови.

Тому вони не знали тих спокус, які знаємо ми. Не було від початку християнства і аж до наших днів такого надлишку інформації. Не існувало інтернету і нескінченного потоку новин, відео- та аудіорозваг. Розум людини перевантажений, події несуться стрімко. Наше життя все більше нагадує екстремальні гірки, на яких ми мчимося з запаморочливою швидкістю. У людей немає часу зупинитися, побути наодинці не тільки з Богом, але й із собою хоча б кілька хвилин.

Піст для розуму

Два тижні – не надто великий термін. А що, якщо спробувати в ці чотирнадцять днів змусити свій розум попоститися? Завалити всі інформаційні входи, дозволити зовнішньому світу бути таким, яким він є. Коли ми читаємо новини, у нас створюється ілюзія, що ми контролюємо ситуацію. Але це тільки ілюзія. Наше знання про те, що відбувається, ніяк не впливає на хід подій. Але наш розум боїться не знати. Це страх, який складно подолати, але все ж потрібно спробувати. За два тижні не станеться нічого такого, що могло б застати нас зненацька. Все термінове і необхідне ми дізнаємося напевно, можна про це не турбуватися.

А ось досвід бездумності буде дуже корисним. Особливо якщо до нього додати ще й безмовність.

Бог живе в тиші, яку ми не чуємо за свистом інформації, що влітає в наші душі.

Потім можна буде порівняти два досвіди життя:

1. Як почувається душа, яка звикла жити у зовнішньому світі, проводячи по шість і більше годин на добу в інтернеті?
2. Що відчуває людина, яка дозволила собі відійти від усієї цієї суєти, щоб озирнутися навколо і в тиші знайти себе і себе в Бозі?

Віртуальний світ став воронкою, яка все глибше захоплює нашу свідомість і час. У людей попередніх поколінь не було цієї бездонної діри під назвою «інтернет», куди розум міг би в будь-який момент засунути свою голову. Спробувати попоститися розумом так, щоб у ньому було якомога менше думок, – дуже корисний досвід.

До Бога приводить мовчання

Досвід отців-пустельників говорить однозначно: коли замовкає розум і помисли перестають нас турбувати, серце веде людину до Бога. Ми все життя слухаємо і читаємо слова, але до Бога приводить мовчання. Господь відповідає благодаттю тільки в сердечній і розумовій тиші. Він дарував нам віру, щоб ми зробили свою душу раєм, але багатотурботливість і метушня перетворили її на східний базар.

Бог говорить з людиною без допомоги слів. Щоб чути Його, потрібно самому перервати свої слова, припинити нескінченні внутрішні монологи.

Господь говорить мовчанням у нашому серці, а світ кричить метушнею прямо в вуха нашого розуму.

Сотні думок у безмовності розчиняються в п'яти словах Ісусової молитви. У глибині людського серця стоїть така тиша, що навіть одна-єдина думка може здатися там розкатом грому. У цій тиші вже немає «я» та інших. Тільки Христос, Який є повнотою, що наповнює все у всьому.

Залишити все заради Бога

Бог створив усе заради нас, а нам потрібно вчитися залишати все заради Бога. Спробуємо зробити це хоча б на два тижні посту. Не будемо подібні до мильного пузиря, який у своїй калюжі перед тим, як лопнути, зміг побачити стільки цікавого. Світ висмокче з того, хто його любить, все до останньої краплі. У безодню пекла входять через ворота відчаю, а в Царство Боже – через ворота надії і спокою.

Успенський піст ми присвячуємо Божій Матері. Вона для нас як прохолодне джерело в житейській пустелі.

Вона – наша радість і наша надія. Для того щоб прийти до Христа, ми повинні міцно триматися за Її руку. Нехай же свято Успіння Пресвятої Богородиці стане для нас тією радістю, яку у нас ніхто не відніме.

Читайте також