Про критиків Блаженнішого Онуфрія в сусідній країні

Член Міжсоборної присутності РПЦ протоієрей Святослав Шевченко, коментуючи квітневу ініціативу Предстоятеля УПЦ провести ходу до «Азовсталі» заради порятунку цивільних і поранених, саркастично назвав Блаженнішого «гендальфом», від якого 8 років «не було чути про жодні миротворчі ходи».

Інший член Міжсоборної присутності РПЦ, член Експертної ради при Мін'юсті РФ з протидії релігійному екстремізму, богослов о. Георгій Максимов висловився ще жорсткіше.

На його думку, те, що УПЦ з 2014 року виступала проти війни на Донбасі та закликала до миру, – неправда, що Митрополит Онуфрій боявся робити публічні звернення з цього приводу. І нібито боїться зараз протестувати проти захоплень храмів та руйнування українськими військовими храмів УПЦ (так, Максимов саме так це трактує – армія РФ ні до чого).

Висновки священник робить такі: «Той високий авторитет, який митрополит Онуфрій мав у всій РПЦ донедавна, виявився все ж таки, на жаль, надмірно завищений».

Що тут можна сказати? Можна згадати тонни помиїв від «патріотів», які обрушилися на Блаженнішого після того, як він на знак протесту проти АТО відмовився встати в Раді під час вшанування загиблих на Донбасі військових. Можна згадати Всеукраїнську хресну ходу за мир 2016 року, через яку Церква та її Предстоятель зазнали небаченого цькування. Можна згадати численні заяви Блаженнішого, що війна на Донбасі є братовбивчою і має бути зупинена, через що і його, і всю УПЦ називали сепаратистами та колаборантами. Багато чого можна згадати, але чи варто?

В РФ всього цього немає. Молоді священники знають про переслідування Церкви лише за історичними книгами, підручниками та спогадами старих. Для них все це – абстрактні розповіді з минулого. Нині там між владою та Церквою панує повна гармонія, а може, й симфонія. І можна їм побажати, щоб так було й надалі. А також не засуджувати тих, хто живе зовсім в інших умовах.

Читайте також