Вознесіння Господнє – ключ до спасіння на Страшному Суді

Дуже часто наші знання про дванадесяті свята обмежуються тим, що про них написано в Євангелії. Глибше ми рідко копаємо. Однак, добре було б нам мати осмислення того, що відбулося у дні церковних свят багато років тому, як би зараз сказали, здорову рефлексію. Щоб у своїх роздумах не заплутати, потрібен певний базис знань, а також, що, мабуть, важливіше, духовний досвід. Якщо перше накопичити, при невеликій старанності, нескладно, то з другим завжди виникають складнощі. Саме тому ми і звертаємося до думки святих, чий духовний досвід не зазнає сумніву.

У цьому плані примітною є думка блаженного Діадоха Фотикійського. Відомостей про його життя вкрай мало, проте залишилися його аскетичні твори і непорушний авторитет як відомого подвижника V століття і однозначного прихильника Халкідонського Собору. У своєму «Слові» блаженний Діадох розкриває шість найважливіших смислів Вознесіння Христового, розглянемо кожен із них.

Сенс перший

Про Вознесіння чимало сказано у Старому Завіті. Приміром, цар Давид писав: «Бог виступає при радісних окриках, Господь при голосі рога. Співайте Богові нашому, співайте, співайте Цареві нашому, співайте, бо Бог Цар усієї землі, співайте навчальний псалом!» (Пс. 46, 6-8). У цьому співі блаженний Діадох вбачає не тільки хвалу, що віддається Ангельськими Силами Боголюдині Христові, але й передбачання майбутньої євангельської проповіді. Саме за допомогою Євангелія зв'язується Небесне та земне, а точніше – довше зводиться до вищого. У цьому сенсі події Вознесіння є ключовими, оскільки в них не тільки Спаситель сходить на Небо, але після Воскресіння вже сама земля не може утримати Його преображену Людську природу.

Сенс другий

Друге смислове наповнення Свята у блаженного Діадоха народилося з полеміки з іудеями. Ні для кого не секрет, що основним фактором, який не дозволив їм побачити у Христі Месію, є гординя. На протилежному полюсі стоїть християнське смирення – знаряддя правди, дароване Богом через Вознесіння. На думку блаженного Діадоха, Своїм Воскресінням Спаситель звільнив людей з полону смерті, а сходженням на Небеса – дарував смиренномудрість, адже в подіях на Олеонській горі було явлено Його Божество, як справжнього Царя світу, єдино Якому і належить віддання слави.

Сенс третій

Незважаючи на всі старозавітні пророцтва, саме Вознесіння наповнило світ знаннями про Бога. Ось як про це пише блаженний Діадох: «Бо поки Він був на землі, багато хто мало думав про велич слави Його, але після того, як Він явно піднявся на небеса, виконавши, як годиться, всю волю Отця, всяка тварь наповнилася знанням і подивом, споглядаючи Господа всіх, таким, що сходить, тобто підноситься». Виходить, що Вознесіння є хіба що завершальним етапом всього спокутного подвигу Христа – останнє, незаперечне і остаточне свідчення Його Божества.

Сенс четвертий

Сказавши про Божество, не можна не сказати про Людяність Спасителя. Це критично важливо, особливо у світлі знаменитого святоотцівського принципу: що не втілено, то не обожено. Вознесінням людська природа постачається у безпосередню близькість з Богом Отцем, що й було відображено ще в словах царя Давида.

У наведеній у першій частині цитаті бачимо, як він називає Христа «Тим, що зійшов», тобто зійти самостійно на Небо може лише Бог. Але ось в іншому місці читаємо наступне: «Піднесися ж, о Боже, над небо, а слава Твоя над всією землею!» (Пс. 56, 6). Тут говориться, що Бог буде «вознесений», що приховано вказує на Людськість Христа як нездатну до самостійного сходження, але тільки в єднанні з Божеством.

Сенс п'ятий

Наступне міркування блаженного Діадоха нерозривно пов'язане з попереднім. Зазначимо, що у них відбилася його полеміка з монофізітами. Як було зазначено на початку, святий твердо стояв на позиціях халкідонського догмату, який вплинув на розуміння образу хмари як при Вознесінні, так і при Другому Пришесті: «Пророки передбачили, що і тоді хмара буде перебувати в служінні Його, щоб якась тілоподібна та легка сутність з'явилася знову, тримаючи Господа. Бо Він, як я виявив, тримає все волею своєю, як Бог, а хмарою Він буде тримати, як і людина, щоб Він, душолюбний, не зрікся і тоді законів єства, яке Він сприйняв».

Сенс шостий

Наостанок образ хмари блаженний Діадох переносить на людей, що вирушають у блаженну вічність після Страшного Суду, адже «що належить Богові, що втілився по тілу, те – і тим, хто має стати богами за багатством благодаті Його». Бог хоче зробити нас богами, а тому святі, подібно до Христа, будуть захоплені на Небо «на хмарах» (1 Фес. 4, 17).

* * *

На завершення хотілося б хотілося б нагадати, що, як пише блаженний Діадох, гріх не належить людському єству, але є набутою за диявольською наукою навичкою. Христос прийшов на землю і здійснив Свій спокутний подвиг, що завершився Вознесінням, «щоб ми зняли з себе пам'ять про зло, але зодягнулися любов'ю до Бога, не змінюючись у тому, чим ми не були, але зміною оновлюючись зі славою в те, чим ми були»

Читайте також