«Гірка любов»: Старець Паїсій про те, що руйнує сім'ї

"Ревнощі – це егоїзм, це не любов". Фото: СПЖ

Найскладніші стосунки – сімейні. Якщо ділові зв'язки обмежуються робочим днем, а дружні – вільним часом, то в сім'ї людина проводить більшу частину життя.

Сімейні стосунки – поняття широке. Вони включають як стосунки між подружжям, так і стосунки між батьками та чадами різного віку.

Ці стосунки часто приховані від сторонніх очей, але саме це робить сімейні проблеми найбільш уразливими для душі.

Сьогодні ми поговоримо з герондою Паїсієм на ці непрості теми.

Любов чи егоїзм?

Кожна людина шукає любові. Але чому ж так часто те, що починається з любові, перетворюється на муку, образи та контроль? Чому найближчі люди завдають одне одному найсильнішого болю? Особливо часто це проявляється, коли у подружжя вже закінчився «медовий місяць» і почалися «суворі будні» або коли дорослі діти починають проявляти свій характер.

Ми плутаємо два зовсім різні поняття. Є любов божественна, жертовна – та, яка, за апостолом Павлом, «довготерпить, милосердствує, не заздрить, не величається...» (1 Кор. 13:4). А є любов мирська, егоїстична, яка навпаки – «вимагає, добивається, пригнічує». Ця «гірка любов» і є коренем більшості сімейних трагедій.

Старець Паїсій наводить різні приклади любові:

«Любов буває двох видів, – каже він. – Божественна, чиста любов, яка поєднана з жертовністю, радіє, коли коханий радіє... І є любов мирська, плотська, егоїстична. Така любов, якщо вона не облагородиться, перетворюється на пекельну муку».

«Самозакохана любов» – найтоксичніша отрута, якою людина може «пригостити» свою другу половину. Егоїзм завжди заважає повноцінному життю. Він змушує самотніх людей шукати собі в пару недосяжний ідеал, ставлячи іншим завищені вимоги. Це ж самолюбство руйнує зсередини вже сформовану сім'ю, коли кожен з подружжя намагається перетягнути «ковдру» уваги на себе, ігноруючи потреби іншого.

Ревнощі – ознака егоїзму, а не любові

Найяскравіший прояв цієї «гіркої любові» – ревнощі. У мирській культурі ревнощі теж критикують, але частіше – романтизують, вважаючи їх ознакою сильного почуття. Шекспір у «Отелло» називає їх «монстром із зеленими очима», а Лопе де Вега у «Собаці на сіні» говорить про це почуття як про піднесене: «Не можна любити, не мучачись гублячи/Себе у вогні ревнивого недугу».

Старець Паїсій безжально зриває з ревнощів цю маску, ототожнюючи їх із нестримним бажанням володіти іншим:

«Ревнощі – це егоїзм, це не любов. Людина хоче, щоб інший належав тільки їй. Вона не довіряє ні Богу, ні людині. Це мука. Людина з егоїстичною любов'ю мучиться сама і мучить іншого».

Ревнощі перетворюють життя на в'язницю, де одна людина стає наглядачем, а інша – ув'язненим. У їх основі лежить не любов, а тотальна недовіра і бажання контролювати іншу людину.

«Коли один з подружжя ревнує, він показує, що не має довіри до іншого. А якщо немає довіри, то яка ж це любов? Це просто самолюбство. Він хоче контролювати іншого, як річ», – підсумовує геронда.

Хибна турбота: тиск замість любові

Але егоїзм буває і більш тонким. Іноді він ховається під маскою благочестя. Це те, що можна назвати «духовною ревністю» або хибною турботою. Це відбувається, коли один з подружжя (або батьків) починає «спасати» іншого: змушує молитися, вимагає дотримуватися постів, критикує за недостатню духовність. Така «гіперопіка» поступово проникає в усі сфери, роблячи життя нестерпним.

Старець Паїсій попереджає: це не любов, а той же егоїзм:

«Деякі [в сім'ї] хочуть, щоб їхній чоловік або діти стали святими за одну ніч. Вони тиснуть, вимагають, критикують. Але це не духовність, це егоїзм. Так можна тільки відштовхнути людину від Христа. Любов повинна бути з розсудливістю», – переконаний святий.

Не можна насильно затягнути людину в Рай. Якщо ми дійсно хочемо допомогти ближньому, шлях тільки один – почати з себе і молитися за нього, а не «переробляти» його під свій стандарт. Бог, на відміну від нас, поважає свободу особистості.

«Бог не тисне на людину, – впевнений преподобний Паїсій. – А ми, егоїсти, хочемо насильно затягнути інших у рай. Але так не буває. Справжня любов – терпляча і не шукає свого, вона поважає свободу іншого».

Ліки: «мала жертва» і поступливість

Як же вилікуватися від цієї «гіркої любові»? Дуже просто. Потрібно зрозуміти, що щастя в сім'ї будується не на великих подвигах, а на щоденній, щогодинній уступливості. Уступити в суперечці, промовчати, коли хочеться дорікнути, зробити щось корисне для іншого, відсікаючи своє «хочу».

Старець Паїсій пропонує дуже практичні ліки від егоїзму – «малу жертву»:

«Щоб у родині був мир, потрібно трохи поступитися. Кожен повинен намагатися відсікти свою волю заради іншого. Якщо один поступиться, інший поступиться, то прийде Благодать Божа. Сімейне життя – це школа жертовності», – наставляє Святогірський Авва.

Як приклад людини, що живе за своєю волею, афонський Старець наводить дике дерево, яке не приносить плоду. Тільки відсікаючи свій егоїзм, ми прищеплюємося до Христа і починаємо приносити плоди. Коли людина починає жити так, вона відкриває для себе велику таємницю: радість не в тому, щоб брати, а в тому, щоб віддавати.

«Справжня любов знаходить радість в тому, щоб жертвувати собою заради іншого. Егоїзм знаходить радість в тому, щоб брати. Християнин радіє, коли віддає. У цьому – велика таємниця любові», – підсумовує преподобний Паїсій.

Висновок: шлях до справжньої радості

Святий дав нам цінний урок того, що шлях від «гіркої любові» егоїзму до справжньої радості лежить через відмову від себе, через щоденну малу жертву. Долаючи ревнощі і бажання контролювати, ми знаходимо ту любов, яка приносить мир і творить Рай у нашому власному домі.

Проводжає нас сьогодні зі своєї каливи старець Паїсій зі словами, зверненими до всіх подружжя, батьків, дітей, онуків:

«Щастя в сімейному житті залежить від того, наскільки ми готові пожертвувати своїм егоїзмом. Де є жертва, там є Христос, а де Христос – там рай. Рай починається вже тут, на землі, якщо в серці є любов Христова».

Читайте також

Ніж м'ясника замість меча хрестоносця

Христос приносить людям не бойовий меч, а кухонний ніж. Ця різниця змінює весь зміст Його слів про розділення сім'ї.

Туга від голоду за вічністю

Неясна задуха серед безпеки та достатку була криком серця, створеного для безкінечності.

Нечистота подвійного дна

«Блаженні чисті серцем» – це заповідь про щирість, яка не ховає від Бога душевні рани.

​Приборкання степового звіра

Наша християнська віра виросла поверх попелу ідолів і кісток тварин. І першим каменем в її основі стала переплавлена віра князя, який піднявся з глибини власного пекла.

Смартфон замість ранкової молитви

​Літній піст часто називають тягарем під час відпусток. Духівник Дарницького благочиння м. Києва протоієрей Феодор Русан розповідає про подолання екранної залежності.

Про страх, який називають ощадливістю

Корінь нашої скупості – у страху перед завтрашнім днем. Але стиснутий кулак із заощадженими купюрами не робить нас захищенішими.