Як навчитися молитись

Неуважність на молитві, мабуть, найпоширеніша недуга практично всіх християн. Стараєшся, напружуєш внутрішні сили, коли-не-коли, а думка все одно десь відволікається. Проте проблеми у нас виникають не лише з уважністю, а й із самим бажанням молитися. Про все це хотілося б трохи поговорити, звернувшись до записів святителя Іоанна Шанхайського і Сан-Франциського, день пам'яті якого звершується 2 липня.

Нерідко ми так женемося за виконанням певних молитовних правил, що деградуємо до їхнього вичитування. Але святитель нам нагадує, що «молитва є розмова людини з Богом, благочестива розмова людської душі з її Творцем». Звідси робимо простий висновок, що якщо немає розмови, то немає й молитви. Давайте не забувати, що при будь-якій розмові ми чітко розуміємо, з якими словами звертаємося до співрозмовника, який сенс вкладаємо у сказане, – так само має будуватися розмова і з Богом. Так, ми можемо використовувати молитви, написані кимось із святих, але це не означає, що розум наш має відчужуватися від слів цих молитов. Якщо це звернення до Бога, то необхідно, щоб воно стало нашим особистим зверненням, нехай і складеним іншою людиною у минулому: «Зовнішня молитва без внутрішньої не має ціни, тому що це фарисейська, лицемірна молитва», – наголошує святитель Іоанн.

«Зовнішня молитва без внутрішньої не має ціни, тому що це фарисейська, лицемірна молитва».

Коли починається розмова про уважність і щирість на молитві, то неминуче постає питання співвідношення молитов «своїми словами» і текстів, взятих із молитвословів. Звісно, ​​одне не виключає іншого. Але для кращого розуміння звернемося до вказівки святителем на види молитов, які бувають подячними, прохальними і славослівними.

Напевно, з прохальними у нас справа найкраща, бо завжди є що попросити у Бога. Але не варто все спрощувати. У проханні вирішення якихось життєвих, земних проблем немає нічого соромного. Святитель Іоанн наголошує, що й прохальна молитва угодна Богу і корисна для душі. «Молячись такою молитвою, – продовжує він, – людина відчуває свою залежність від Бога і зміцнює свою надію на Нього».

Ми й так розуміємо, що Господь і без наших звернень знає про наші потреби, а тому, наголосимо ще раз, тут дуже важливо виховувати в собі почуття залежності від Бога, як Подателя благ.

Подячна молитва гармонійно випливає з прохальної і має бути природним поривом душі, яка відчуває і усвідомлює Його турботу. «У ній людина визнає Бога за свою добродія і, не шукаючи нічого більше для себе, висловлює перед Богом свої почуття вдячності за отримані милості», – наголошує святитель Іоанн.

Мабуть, найбільш піднесеною є славослівна молитва, адже вона є проявом чистої любові, коли людина забуває про свої потреби і уподібнюється до ангелів.

Святі отці кажуть, що молитва за готовими текстами – це лише початкова стадія молитви, і їх кількість має зменшуватися в міру духовного зростання християнина.

І от, беручи до уваги перелічені види молитов, можна сказати, що при русі від прохальної молитви до славослівної кількість молитов «своїми словами» у нас зменшується, а використання вже складених текстів зростає. Образно кажучи, щось попросити у Господа ми можемо й у двадцяти реченнях, а от щоб прославити Його у своєму серці, нас ледве вистачить на одне. Багато святих отців говорять, що молитва за готовими текстами – це лише початкова стадія молитви, і їхня кількість має зменшуватися в міру духовного зростання християнина, тому цей критерій можемо сміливо використовувати як ідентифікатор нашого внутрішнього стану.

Тепер давайте знову повернемося до проблеми уважності та зосередженості на молитві. Спочатку було сказано, що зовнішня молитва – фарисейська. Це так, але тільки за умови, що людина не старається і відноситься до виконуваного ним правила поверхово. Коли ж немає бажання молитися, зауважує святитель Іоанн, але ми при цьому все одно примушуємо себе, всі сили зосереджуємо на тексті молитви, а увага не приходить, то це не фарисейство.

Нехай спочатку молитовний труд матиме суто механічний характер, але й він угодний Богу, адже в такому разі людина прагне наблизитися до Нього, чого не робили фарисеї, бажаючи здаватися благочестивими лише перед людьми. Святитель пише, що іноді так складно налаштуватися на молитву, бо у душі немає молитовного настрою, але якщо продовжувати цей зовнішній труд, то необхідний настрій обов'язково прийде.

Молитву святитель називає засобом зміцнення у любові. Кожен християнин повинен визначити для себе час молитви і не залишати його без особливої необхідності.

Про наступні стадії молитовного стану Іоанн Шанхайський пише так: «...не треба змушувати себе щось відчувати або викликати в собі почуття: воно було б нещире. Якщо уважно читаємо молитви, тоді ми приготуємося для молитви. Спочатку отримаємо інтерес про те, що читаємо, і вже не повинні змушувати себе бути уважними. Після цього ми отримуємо бажання до молитви, знаходимо в тому духовне задоволення. Потім ми віддаємось молитві, забуваємо про все земне, переносячись думкою до Бога. Нарешті, досягаємо вищого ступеня молитви, коли наш розум завжди спрямований до небес, і коли наш дух перебуває у безперервній розмові з Богом».

Молитву святитель називає засобом зміцнення у любові. Кожен християнин повинен визначити для себе час молитви і не залишати його без особливої ​​необхідності. По-хорошому, спрямованість до молитви показує те, наскільки ми християни, адже це найперша справа для послідовників Христа.

Ось такі нехитрі, але корисні міркування про молитву пропонує нам святитель Іоанн Шанхайський. Гадаю, якщо ми пам'ятатимемо про них щодня, то наша неуважність і розсіяність на молитві поступово піде.

Читайте також