Привітання Зеленського: коли Різдво без Христа

Центральним елементом привітання Зеленського стало побажання смерті Путіну. Фото: СПЖ

Різдвяне послання глави держави – це важлива подія, яка повідомляє народу не лише про політичну позицію влади, але й говорить про духовний стан самого суспільства. Коли лідер країни, яка називає себе християнською, звертається до народу напередодні великого свята Різдва Христового, очікується, що його слова будуть пронизані євангельським духом, вкажуть на центральну подію цього дня – явлення у світ Спасителя. Однак текст, виголошений Володимиром Зеленським напередодні новостильного Різдва 2025 року, викликає серйозні питання як з точки зору християнського богослов'я, так і з точки зору того, який світогляд насправді наявний серед вищого керівництва української держави.

Магія замість благодаті

Звернення починається зі слів: «Це унікальний час, який має особливий дух, свою особливу магію для всіх нас». Вже в перших фразах ми стикаємося з нехристиянським розумінням того, що відбувається. Зеленський говорить про «особливу магію» Різдва. Але для християнина слово «магія» має чітку семантику: це спроба людини маніпулювати духовними силами, підкорити собі надприродне, і більше того, увійти в контакт з потойбічним світом через якісь ритуали і заклинання.

Магія – це язичництво, а не християнство.

Вживання слова «магія» в контексті християнського свята видає чисто окультне, язичницьке сприйняття того, хто його вживає. Так, для язичника свято – це дійсно «особливий час», коли межа між світами стає настільки тонкою, що можна звернутися до сил природи або до духів предків. Але християнин знає, що межа між Богом і людиною була подолана не в якусь особливу ніч, яка має ритуальне або магічне значення, а в конкретний історичний момент, коли Син Божий прийняв людську природу і народився у Віфлеємі від Діви Марії.

Сімейна вечеря замість зустрічі з Богом

Далі президент розвиває свою думку: «Цей вечір насправді – про всіх нас. Про все, що робить українців українцями. Це любов до свого дому, своїх коренів і традицій, це щастя, коли збирається вся родина за столом. Коли, нарешті, зустрілися, обнялися, запитали один одного: як ти? Все це завжди було невід'ємними атрибутами нашого Різдва».

Тут ми бачимо класичну підміну понять. Різдво оголошується «українським» святом, де головною цінністю декларується можливість зустрічі і спілкування родичів за сімейним столом. По суті, у Зеленського Різдво перетворюється на свято української ідентичності, культури і традицій.

Розчаруємо Зеленського і тих, хто повірив йому: Різдво – це універсальне свято всього людства. Христос народився не для українців, не для росіян, не для американців – Він народився для всіх людей. «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ін. 3: 16). І коли ми починаємо говорити, що Різдво – це про «нас, українців», ми перетворюємо Благу звістку про спасіння в якийсь чисто національний елемент.

Потім президент перераховує те, що, на його думку, є «невід'ємними атрибутами Різдва»: любов до свого дому, коренів і традицій, щастя, коли збирається вся родина за столом, зустрічі, обійми, питання «як ти?». Все це, безумовно, прекрасні прояви людського спілкування. Але чи є вони «невід'ємними атрибутами Різдва»? З християнської точки зору – категорично ні.

Невід'ємним атрибутом Різдва є зустріч з Богомладенцем. Це поклоніння волхвів, які принесли свої дари. Це пастухи, які залишили стада і прийшли у Віфлеєм поклонитися Христу. Це ангельське славослів'я «Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2: 14). Це радість від того, що «народився вам сьогодні Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2: 11).

Сімейна вечеря, зустрічі рідних, застілля – все це може супроводжувати свято, але не в цьому суть свята. Для безбожника, який не вірить у Христа, Різдво дійсно залишається тільки приводом зібратися за столом. Але для християнина центром свята є Той, Хто народився в цю ніч, а не застілля.

І якщо в різдвяному зверненні глави християнської країни про це не йдеться, якщо Христос підміняється «сімейними цінностями» і «українськими традиціями» і тим, щоб нам усім було «смачно», то це свідчить про повне нерозуміння суті християнства.

Гастрономічний матеріалізм: «коли нам смачно»

Особливої уваги заслуговує неодноразове звернення президента до теми їжі. «І все це ми захищаємо сьогодні: свою землю, свої родини, те бажане відчуття спокою і миру в своєму домі. Коли нам тепло. Коли нам смачно». Потім ця тема виникає знову: «І майже не має значення, які страви на столі, – важливо, які люди за столом». І в кінці: «Я бажаю щасливого Різдва, смачної куті».

Чому президент стільки разів повертається до гастрономічної теми? Чому двічі вживається слово «смачно», чому йдеться про страви на столі, про кутю? З точки зору риторики, таке повторення не випадкове – це вказує на важливість даного аспекту для мовця.

Про що це говорить? Про те, що Зеленський зосереджується на матеріальному, тілесному, земному. Християнство не заперечує законних тілесних потреб людини, але воно ніколи не ставить їх у центр. Апостол Павло говорить: «Їжа для черева, і черево для їжі; але Бог знищить і те, і інше» (1 Кор. 6: 13). Ісус Христос навчає: «Не журіться душею вашою, що вам їсти і що пити» (Мф. 6: 25).

Нагадаємо, що перед Різдвом православні християни тримають піст. Цей піст був установлений саме для того, щоб підготувати душу до зустрічі з Христом, щоб, обмеживши плоть, допомогти своїй молитві. Очевидно, що після такої підготовки перше, що має прийти в голову християнинові, – це не «як смачно», а «який великий Бог наш, що прийшов у світ».

В устах Зеленського звучить суто споживацьке ставлення до свята. Різдво в нього перетворюється на свято живота, на тріумф гастрономічної насолоди. Знову ж таки, усе це значно ближче до язичницьких сатурналій Давнього Риму, ніж до християнського святкування Боговтілення.

Розділення замість єдності

Вражає, скільки разів у зверненні повторюється думка про єдність українців. «Коли ми разом. І попри все ми разом і сьогодні»; «не має значення, на відстані чи наживо – українці разом»; «українці сьогодні разом. Святкують Різдво в одну дату як одна велика родина»; «ми сьогодні пліч-о-пліч». Зеленський постійно повертається до теми єдності, повторюючи цю тезу знову і знову.

Але чому потрібно так нав’язливо говорити про єдність? Зазвичай те, що є очевидним і природним, не потребує постійних нагадувань. А от коли людина знову і знову запевняє, що «ми разом», то мимоволі постає запитання: а чи так це насправді?

Відповідаючи на це питання, не можна не сказати, що реальність, у якій сьогодні живе українське суспільство, – це глибочезний розкол. Більше того, цей розкол значною мірою штучно створений саме політикою влади. Українське суспільство поділене за мовною ознакою (можна згадати тисячі випадків мовної дискримінації в Україні), за релігійною ознакою (проти УПЦ ведеться справжня війна), за економічною ознакою (одні думають, як вижити на пенсію в 3000 гривень, інші крадуть мільярди), поділене на «ухилянтів» і працівників ТЦК.

Більше того,

сама зміна дати святкування Різдва на державному рівні – це інструмент розділення.

До недавнього часу всі православні в Україні – і УПЦ, і УПЦ КП, і ПЦУ, і греко-католики, і католики – святкували Різдво так, як вважали за правильне. Тепер же держава вирішила змусити людей відмовитися від своїх традицій.

Коли президент говорить, що «українці сьогодні разом святкують Різдво в одну дату, як одна велика родина», – це не просто неправда. Ці слова звучать як знущання над тими мільйонами українців, які святкуватимуть Різдво через два тижні – 7 січня за новим стилем.

Ще одна фраза заслуговує на увагу: «І майже не важливо, які страви на столі, – важливо, які люди за столом». Тут є явний натяк на те, що якимось людям за цим столом не раді. Але якщо йдеться про «єдність» і «велику родину», якщо стверджується, що «всі українці разом», то чому взагалі виникає питання про те, «які люди за столом»? Хіба родина ділить своїх членів на «гідних» і «негідних» сидіти за спільною святковою трапезою?

Ця фраза Зеленського краще за багато слів показує, що насправді єдність мислиться лише серед «правильних» українців – тих, хто пройшов певну перевірку на лояльність. За столом мають сидіти «свої», а не всі підряд. І критерії належності до цього вибраного кола, судячи з усього контексту звернення, не мають нічого спільного з християнськими чеснотами – йдеться про політичну та ідеологічну лояльність.

«Українське серце» як новий ідол

Саме з цієї причини Зеленський заявляє: «Попри всі біди, які принесла Росія, вона не здатна окупувати чи розбомбити найголовніше. Це наше українське серце, це наша віра одне в одного і це наша єдність».

Тут ми стикаємося з ще однією формою язичницького мислення – обожненням нації. «Українське серце», «віра одне в одного», «наша єдність» проголошуються «найголовнішим», тим, що неможливо зруйнувати чи окупувати.

Але дозвольте запитати: хіба для християнина «найголовнішим» має бути національне серце? Хіба не сказано: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумом твоїм: це перша і найбільша заповідь» (Мф. 22: 37–38)? Не Юдею, не Римську імперію, не сучасну Україну і не будь-яку іншу націю.

Для християнина найголовніше – це Бог, вічне спасіння душі, Царство Небесне. Все інше, включно з національною ідентичністю, – вторинне. Святі отці вчили, що християнин – це громадянин Небесної Вітчизни, а земна батьківщина – лише тимчасовий притулок на шляху до вічності.

Більше того, буває, що людина протягом життя змінює кілька держав, навіть живучи на одному й тому самому місці. Вона що, має змінювати своє серце разом із паспортом і громадянством?

«Шукайте ж найперше Царства Божого і правди Його» (Мф. 6: 33), – говорить Христос. І коли національне ставиться на місце Божественного, коли «українське серце» оголошується «найголовнішим», ми маємо справу з типовим ідолопоклонством, де нація перетворюється на божество й отримує абсолютну цінність.

Але коли ми намагаємося будувати свою ідентичність, свою єдність, свої цінності без Христа, ми будуємо на піску. Рано чи пізно ця будівля впаде, бо вона не має міцної основи.

Заперечення християнської етики

Зеленський називає росіян «безбожниками», людьми, які не мають «нічого спільного з християнством і з чимось людським». Але дозвольте поставити запитання: а хіба дії української влади щодо вірян УПЦ не є безбожними? Хіба відбирання храмів, побиття тих, хто молиться, арешти священників, заборона канонічної Церкви – це християнська поведінка? Хіба зміна дат церковних свят державними декретами, втручання влади в життя Церкви, насадження розколу – це не безбожжя?

Виходить дивна ситуація: ворога звинувачують у безбожжі за воєнні дії, але власне безбожжя щодо Церкви не помічають.

Справжня кульмінація антихристиянства у зверненні Зеленського настає в такому фрагменті: «Давно українці вірили, що в ніч на Різдво відкриваються небеса. І якщо розповісти їм свою мрію, вона точно здійсниться. Сьогодні мрія в усіх нас одна. І бажання ми загадуємо одне на всіх. “Щоб він сконав”, – скаже кожен про себе. Але коли звертаємося до Бога, звісно, ми просимо ширше».

Тут ми стикаємося одразу з кількома проблемами.

По-перше, президент посилається на народне повір’я про те, що в різдвяну ніч «відкриваються небеса» і можна загадати бажання, яке обов’язково здійсниться. Це чистісінький окультизм і магічне мислення. Небеса «відкриваються» не для виконання наших бажань – небеса відкрилися в момент Боговтілення, коли Син Божий зійшов на землю. Різдво – це не час магії та загадування бажань, це час зустрічі з Богом.

По-друге, президент говорить про звернення до «небес», а не до Бога. Нагадаємо, що християни звертаються не до стихій, не до якоїсь абстрактної космічної сили, а до особистого Бога. Звернення до «небес» – це знову ж таки язичництво, пантеїзм і віра в безособову силу природи.

По-третє, і це найжахливіше, –

публічне побажання смерті: «Щоб він сконав». Підкреслимо: сама ідея бажати комусь смерті абсолютно несумісна з християнством. І вже зовсім дико ці слова звучать у різдвяну ніч.

Бажання смерті іншій людині – це тяжкий гріх. Це порушення заповіді «Не вбий», адже гнів, ненависть, бажання смерті – це вже вбивство в серці, як навчає Христос у Нагірній проповіді (Мф. 5: 21–22).

Президент християнської країни у різдвяному зверненні, по суті, «благословляє» це бажання смерті. Він говорить так, ніби «кожен скаже про себе» ці страшні слова. Він легалізує ненависть, робить її частиною народної свідомості. І це відбувається напередодні свята Різдва, коли народився Той, Хто прийшов дарувати життя, а не смерть.

Є ще одна дивина в цій фразі, на яку варто звернути увагу. Зеленський каже: «“Щоб він здох”, – скаже кожен про себе». Формулювання вкрай невдале, бо створюється враження, ніби людина бажає смерті самій собі. Звісно, мається на увазі інше. Але саме звучання цієї фрази показує, наскільки недбало і непродумано складено текст. Або, можливо, навпаки – текст складено так навмисно, і ця фраза є просто «оговоркою за Фрейдом», що вказує на саморуйнівний характер тієї ненависті, яку культивує українська влада в особі Зеленського?

Порівняння з американськими привітаннями

Для повноти картини важливо порівняти звернення українського президента з різдвяними привітаннями американських політиків. Міністр оборони США Піт Хегсет сказав: «Вітаю всіх із Різдвом. Сьогодні ми святкуємо народження нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Нехай Його світло принесе мир, надію і радість вам і вашим родинам».

Державний секретар Марко Рубіо: «Радісне послання Різдва – це надія на вічне життя через Христа. Бажаю всім благословенного святкового періоду, сповненого надії та миру».

Зверніть увагу: обидва американські політики у своїх коротких привітаннях чітко і ясно називають суть свята – народження Господа і Спасителя Ісуса Христа. Вони говорять про Христа, про Його світло, про надію на вічне життя через Нього. Вони використовують християнську термінологію: «Господь», «Спаситель», «благословенний період», «вічне життя».

США, як і Україна, – християнська країна. В Україні, окрім ПЦУ, Різдво за новим стилем 25 грудня традиційно відзначають католики та греко-католики. Український президент має християнську традицію, на яку міг би спертися у своєму зверненні. Але замість цього ми отримали текст, у якому Христос згадується лише один раз – у самому кінці, та й то в контексті колядок.

Навіть це єдине згадування Різдва Сина Божого поставлене не в центр послання, не як головна думка, а як елемент народної традиції та фольклору. Іншими словами, Христос з’являється в тексті Зеленського не як живий Бог, Який прийшов спасти світ, а як елемент етнографії.

У фіналі, щоправда, звучать слова: «…День, коли всі зберуться вдома в перший мирний рік, мирного Різдва і скажуть одне одному: “Христос народився! Славімо Його!”». Але ці слова – лише цитата традиційного різдвяного вітання, яка вимовляється як формула, як обов’язковий елемент, у якому немає жодного внутрішнього змісту.

Висновки

Аналіз різдвяного звернення Зеленського дозволяє зробити однозначний висновок: воно не має нічого спільного з християнським світоглядом. У цьому тексті ми бачимо язичницьке й магічне сприйняття свята, бачимо підміну Христа національною ідентичністю, де замість зустрічі з Богонемовлям пропонується зустріч з «українським серцем».

Різдвяне звернення – це не просто протокольна промова. Це дзеркало, у якому відбивається духовний стан нашого народу та його лідерів. Те, що ми побачили в цьому дзеркалі напередодні Різдва, – жахає.

Що відбувається з нашою вірою, з нашою Церквою, з нашим народом? Невже ми перестали відрізняти добро від зла, Христа від велиара? Невже ми не здатні зрозуміти, що дорога, якою ми йдемо, – це шлях у прірву?

Хочеться вірити, що це не так. Дуже сподіваємося, що наступного Різдва ми почуємо не побажання смерті, а слова радості про народженого Спасителя. Слова, у яких будуть мир, любов і Блага звістка:
«Христос народжується – славте! Христос із небес – зустрічайте! Христос на землі – возносіться!»

Читайте також