Держава і храми: католикам – повертають, у православних – забирають

Захід у Миколаївському костелі. Фото: ДЕСС

7 січня в Миколаївському костелі Києва відбулася урочиста церемонія передачі храму католицькій громаді. Зібрався весь управлінський бомонд: прем'єр-міністр, міністр культури, заступники голови ОП, голова ДЕСС і т. д. За СРСР тут влаштували органний зал. Храм залишився у власності Мінкульту і після здобуття незалежності. З 1990-х католики намагалися повернути його собі, але тільки зараз  це вдалося, і то після серії скандалів.

Католики передачею не дуже задоволені, оскільки це не повернення храму, а безкоштовна оренда на 50 років. Але в сучасних умовах і це – велике досягнення: що тут буде через півстоліття – ніхто не знає.

Хотілося б звернути увагу ось на що. У ДЕСС заявляють, що передача костелу – «важлива віха в процесі відновлення історичної справедливості та порушених прав віруючих». Також у відомстві запевняють, нібито Держетнополітики «відстоює необхідність повернення віруючим культових будівель і майна, відчужених комуністичним режимом».

Немає сумніву, що це мудра і державницька позиція. Питання – а чому вона застосовується тільки до католиків?

Хіба не повинна ДЕСС боротися, щоб Києво-Печерську лавру віддали Церкві після того, як більшовики 100 років тому вигнали звідти монахів і влаштували «музейне містечко»? Безумовно, повинна. Але влада не тільки не повертає Церкві монастир, вона сама виганяє звідти монахів. Також вона виганяє православні громади з давніх храмів у Чернігові, Володимирі, Кременеці.
Ще раз підкреслимо: не повертає храми віруючим, а виганяє їх. Особливий цинізм у тому, що виганяє після того, як люди відновили храми за свій рахунок.

Чим відрізняються віруючі РКЦ від віруючих УПЦ? Теоретично – нічим, у них точно такий же український паспорт. Але на практиці все інакше.

Ми раді за католиків, яким віддали їхній костел. Але не можна не побачити, що нинішня влада найочевиднішим чином ділить віруючих на сорти. Католики і уніати відносяться до першого, а віруючі УПЦ – навіть не до другого чи третього. Скоріше – до останнього.

Але ми не скаржимося. Ми пам'ятаємо слова Христа, що хто був останнім – стане першим.

Читайте також