«Почаїв – моя любов…»: сповідь паломників біля давньої святині

Паломництво до Почаєва. Фото: СПЖ

Що для мене Почаївська лавра? Це питання ми ставили почаївським паломникам.

Неземний світ. Надія, 45 років:

– У лаврі я з шести років. Сюди привела мене моя мама. А я ходжу з трьома моїми дітьми. На щастя, ми живемо в самому містечку Почаєві. Маємо можливість бувати на всіх богослужіннях.

Коли я входжу через лаврські ворота, якийсь неземний світ торкається душі, ніби невидимо Матір Божа бере мене в Свої обійми, і хочеться швидше і швидше доторкнутися до Її святої Стопи в Успенському соборі, до Чудотворного образу прикластися, до мощей преподобних Почаївських, а потім, після служби, випити святої води з Її цілющого джерела… Благодать Божу неможливо передати словами…

Форпост на горі. Протоієрей Павло:

– Почаївська лавра – форпост Православ'я на Західній Україні. З 1594 року папська унія греко-католиків, як зграя воронів, всі століття кружляла над лаврою. І був період, коли вона її захопила на певний час за попущенням Божим.

І сьогодні недруги канонічної Церкви прагнуть всіляко забрати цю святиню на поругання, як це сталося з Києво-Печерською лаврою, але Матір Божа і преподобні Йов Почаївський і Амфілохій Почаївський стоять на її сторожі. І народ Божий не дозволить цього. І преподобні Києво-Печерські своїми молитвами повернуть і Печерську Лавру. Як це було в 20-му столітті, після закриття святині Хрущовим у 1963 р.

Як сказано в Писанні: «Дім Мій буде називатися домом молитовним для всіх народів» (Мк. 11, 17). До Лаври стікаються народи з усієї України, і з усього світу. Тому що Почаївська Лавра світова святиня.

Сни про Лавру. Олександр, 43 роки:

– Я знав одного київського старця, який був знерухомлений, на інвалідному візку. Він розповідав, що часто йому снився сон, ніби він іде пішки в Почаїв…

І сьогодні тисячі людей Хресними ходами за сотні кілометрів ідуть сюди. Що ними рухає? Любов Божа, віра… І я ходив з сім'єю в Почаїв. І Господь давав сили… І в спеку, і в негоду ми йшли. І Матір Божа укривала нас, давала їжу і притулок. Після таких ходів я цілий рік ніби на крилах літав, ось що значить – Почаїв…

Чудо за океаном. Людмила, 60 років:

– Мій маленький внук страждав на епілепсію. Ми жили в США. І ходили в православну церкву, де була ікона Почаївської Божої Матері. Внучок причащався і прикладався до цієї ікони. Три роки поспіль. І ось, епілепсія зникла.

І я приїхала сюди спеціально з-за океану, щоб подякувати Цариці Небесній за це зцілення нашого Максима. Йому вже 16 років. І він навчається в Університеті і прислуговує в храмі, і – слава Богу за це!..

Покаяння комуніста. Тимофій, 65 років:

– Я вже старий чоловік, у мене п'ятеро дітей і шестеро внуків. А колись, в молодості, у нас не було дітей протягом 10 років. Моя дружина, Олена, ходила в церкву, а я не ходив. Був атеїстом і комуністом, і дружину лаяв.

І ось, одного разу, вона змусила мене таємно поїхати в Почаїв. Я там сповідався і причастився. І спокій прийшов у серце. І що ви думаєте? Вона завагітніла. З тих пір ми щороку їздимо в Почаїв. Вже понад 35 років.

Якби сьогодні наші владні покаялися і звернулися до Бога, не було б ні війни, ні яких-небудь лих. Була б одна Церква в Україні і був би мир і згода...

Молитва семінариста. Сергій, 20 років:

– Я сам родом з Донецька, де йде війна. Мій батько на фронті. А я вже закінчую Почаївську Духовну Семінарію. Співаю на кліросі. Мій батько казав мені, що Матір Божа береже його. Він багато разів міг загинути, але Господь зберігає його…

Я молюся про нього і про всю Україну. Вірю, прийде мир на нашу землю. Ми, студенти, беремо приклад з почаївської братії, з намісника Лаври високопреосвященнішого митрополита Володимира, з митрополита Тернопільського Сергія, який викладає у нас, з владики Йова, нашого улюбленого ректора, який нам, як батько рідний.

Думаю, що з Почаївською Лаврою я буду пов'язаний все життя, якщо і не прийму чернецтво. Як Богу буде завгодно.

Читайте також