На Фанарі пояснили, чому визнали хіротонії УАПЦ з «ієрархом»-самозванцем

Фанар. Фото: відкриті джерела

Історик і релігієзнавець Сергій Шумило пояснив, на якій підставі Константинопольський Патріархат перед утворенням ПЦУ визнав дійсними перші єпископські «хіротонії» УАПЦ, незважаючи на участь у них самозванця.

Як розповів Шумило, у березні–квітні 1990 року в перших двох єпископських хіротоніях для УАПЦ брав участь Вікентій Чекалін, а також позбавлений у 1989 році сану архієпископ Іоанн Боднарчук. Зокрема, ними був «рукопокладений» Андрій Абрамчук, який зараз є в ПЦУ «митрополитом Івано-Франківським».

Згідно з дослідженнями Шумило, Вікентій Чекалін (у миру Віктор Чекалін) був самозванцем і не був єпископом. У 1986 році його за заявами батьків звинуватили в розбещувальних діях щодо школярів.

«Його було заарештовано, і він близько року відсидів у в'язниці. Було слідство, була судово-медична експертиза, яка визнала його психічно нездоровим. І він достроково в 1987 році вийшов на волю», – розповів історик.

За його словами, у 1989 році Чекалін несподівано опинився в Нью-Йорку в Синоді Руської зарубіжної Церкви, де почав видавати себе за єпископа катакомбної церкви. На засіданні Синоду на початку 1990 року було доведено, що Вікентій Чекалін не є єпископом, що він самозванець, який не зміг підтвердити факт рукопокладення жодними документами.

Несподівано після цього Чекалін опинився у Львові. 31 березня 1990 року в Дрогобицькому районі разом з Іоанном Боднарчуком він «рукопокладає» першого «єпископа» УАПЦ – Василя Боднарчука, рідного брата Іоанна, а 5 квітня Андрія Абрамчука, нинішнього «митрополита» ПЦУ.

«З тих двох хіротоній почалася історія відродження єпископату Української автокефальної православної церкви в Україні», – зазначив Шумило.

Історик розповів, що в 2018 році направив Вселенському Патріарху Варфоломію листа-доповідь про самозванство Чекаліна. Документ був підготований з благословення митрополита Діоклійського Калліста Уера, одного з найавторитетніших православних богословів XX століття, професора Оксфордського університету та почесного голови Міжнародного інституту Афонської спадщини.

«Після моєї доповіді було обговорення, і я дуже вдячний – на контакт зі мною вийшов генеральний секретар Священного Синоду Вселенського Патріархату отець Григоріос (нині митрополит міста Анкара, столиці Туреччини), з яким у нас були багатогодинні дискусії. Я був здивований, як генеральний секретар Синоду детально вивчав це і обговорював зі мною всі ці моменти», – розповів історик.

За його словами, після розгляду всіх матеріалів Вселенський Патріархат дійшов висновку, що Чекалін справді був самозванцем, його єпископство не може бути визнано. Водночас на Фанарі заявили, що позбавлений у РПЦ сану Іоанн Боднарчук у момент хіротоній «був законним єпископом Московського патріархату, який мав безперечну апостольську спадковість, і питань до спадковоості якого не існує».

За словами історика, Константинополь вирішив розглядати ці хіротонії як одноособові, здійснені законним єпископом (позбавленим сану Боднарчуком).

Генеральний секретар синоду отець Григоріос, за словами історика, так пояснив позицію Фанара: «Чекалін – це нуль, тобто це є взагалі не єпископ, це випадкова людина, яка там опинилася в силу певних обставин. Це нуль. А в математиці, множиш чи на нуль, ділиш чи на нуль, додаєш нуль, віднімаєш нуль – він нічого не створює, нічого не дає в результаті».

«Власне, присутність нуля під час хіротонії, яку здійснював Іоанн Боднарчук, його присутність не додала нічого доброго і не створила власне цієї проблеми, щоб ці хіротонії були нечинними повністю. Тобто якби обидва єпископи були незаконними, не єпископи, тоді справді це було б самосвятством. Але оскільки один єпископ, який, власне, очолював і здійснював літургію та очолював хіротонію, був законним єпископом з канонічною спадкоємністю, вони прийняли рішення розглядати це як одноособову хіротонію», – передав Шумило позицію Вселенського Патріархату.

За його словами, у даному випадку Фанар застосував принцип ікономії.

«Будь-яка схизматична община апріорі неканонічна і перебуває за межами Церкви, поки вона не возз'єднається з Церквою. На момент, тобто до приєднання з повнотою вселенської церкви, будь-яка схизматична община вважається такою, що відірвана від церкви, безблагодатна по суті. А наповнюється благодаттю вона в момент приєднання, долучення до Церкви, прищеплення. І тут є різні форми такого прищеплення. Одна з форм – це через прийняття в співслужіння», – пояснив позицію Константинопольської Церкви Шумило.

Раніше СПЖ писала, що, за словами покійного Архієпископа Албанського Анастасія, хіротонії Філарета Денисенка «є недійсними, порожніми, позбавленими Божественної Благодаті та дії Святого Духа».

Читайте також