Чи священник повинен радіти нещастям архієрея?

Він проходив у рамках кримінального провадження, відкритого за статтею 161 КК «порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань і т. д.». Пізніше поліція знайшла у нього якісь компрометуючі листівки й оголосила, що йому загрожує 5 років ув'язнення.

Ці повідомлення викликали хвилю захоплення в пцушних та «патріотичних» колах.

Бурхливу радість виявив і священник УПЦ Андрій Пінчук, відомий своєю масштабною волонтерською діяльністю. На сторінці ФБ він написав: «Нарешті! Алілуйя! Краще пізно, ніж ніколи. Іонафана звинувачують у розпалюванні релігійної ворожнечі і підтримці окупантів у війні проти України. Якщо його довго слухати, то здається, ніби дивишся расію24. Там така ватна вата у кращих традиціях РПZ. Показово, що з початку війни цей колаборант-митрополит жодного разу не ініціював проекти з допомоги ЗСУ чи переселенцям».

Відразу скажемо, що останнє твердження не відповідає дійсності: Тульчинська єпархія пересилала допомогу і до Бучі з Ірпенем, і до біженців до Києва, й інших місць. Але головне, мабуть, в іншому.

Місія кожного священника – вести людей до Христа і намагатися стати на Нього схожим. Чи помітна така місія у цій публікації? Чи можемо ми, наприклад, уявити, що Христос «стукав» би римській владі на юдеїв і фарисеїв, які докучали Йому? Навряд.

І ще. Усі знають слова Христа, що дерево пізнається за плодами. Під постом о. Андрія величезна кількість коментарів. Більшість – зловтішні, де митрополиту Іонафану бажають всіляких лих. Але серед них запам'ятався один, від такої собі Ніни Погорілої: «Читаю весь цей ср*ч і розумію – до церкви ні ногою! Краще я вдома помолюся, бо в церкві його точно нема».

Що ж, після прочитання посту о. Андрія цілком логічний висновок.

Читайте також