Слово як злочин: за що суд визнав винним митрополита Феодосія

Митрополит Феодосій отримав вирок за статтею 161 КК. Фото: СПЖ

6 лютого 2026 р. Придніпровський районний суд м. Черкаси виніс рішення у справі митрополита Черкаського і Канівського Феодосія (Снігірьова). Погана новина: суд визнав його винним. Хороша новина: покарання невелике, всього 8500 гривень, а не 3 роки в'язниці, як могло б бути. Є ще одна новина: рішення безпідставне, що буде показано нижче.

Підстава для вироку

Владика засуджений за статтею 161 Кримінального кодексу України: «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної приналежності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками».

Згідно з цією статтею злочином вважається: «Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, регіональної, расової або релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями».

Підставою для обвинувального вироку став відеоролик пастирського звернення митрополита Феодосія до чернечої спільноти Різдво-Богородичного жіночого монастиря, викладений у соцмережах єпархії 8 січня 2024 р. Цей монастир був захоплений прихильниками ПЦУ 20 листопада 2023 р. При цьому були побиті священники і прихожани, які отримали важкі травми.

У цій проповіді, яка в тексті вироку вказана повністю, владика Феодосій на думку суду «здійснив умисні, публічні висловлювання, спрямовані на розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті…» і так далі за текстом статті. Але, по-перше, суд взагалі не досліджував жодних доказів того, що умисел митрополита Феодосія був спрямований на розпалювання ворожнечі та ненависті. А по-друге, які саме слова були спрямовані на це розпалювання?

«Злочинні» слова

Ключове слово, через яке владика був визнаний винним, – це слово «Іуда». У розширеному варіанті фраза звучала так: «У монастирі служило сім священників на чолі з архієпископом. Один Іудою виявився. А всі інші як служили, так і служать, і сестри як були, так і є». Мова тут йде, очевидно, про Йосипа Засанського, який виступив потерпілим у кримінальній справі проти митрополита Феодосія. Він так образився словом «Іуда», що «втратив душевну рівновагу», переживав «моральні страждання», перестав спокійно спати і так далі. Свої страждання він оцінив у 100 тис. грн і зажадав їх стягнути з митрополита Феодосія. Суд відмовив, але про це пізніше.

Як слово «Іуда» може розпалити релігійну ненависть? У кого і проти кого? Адже, по-перше, проповідь владики Феодосія була адресована чернечій спільноті і прихожанам УПЦ. По-друге, вона була сказана в контексті конкретних обставин, важких для спільноти, а саме: втрати монастирських будівель і майна внаслідок очевидного насильства, вигнання черниць. Проповідь містила пастирську втіху в скорботних обставинах.

І по-третє, владика не назвав ім'я конкретного священника, на адресу якого було вимовлено «злочинне» слово. Чому ж суд вважав, що це слово було сказано на адресу Йосипа Засанського?

У це важко повірити, але у вироку суду сказано, що Засанський просто «прийняв це на свою адресу». Тобто виходить, що підставою для кримінального переслідування владики Феодосія стало суб'єктивне сприйняття його слів людиною, яка навіть не була присутня при їх вимовлянні.

Парадокси вироку

У тексті вироку суду є кілька суперечливих одне одному тверджень.

Так, стосовно експерта СБУ, яка проводила експертизу проповіді митрополита Феодосія, сказано: «Богословської освіти у неї немає. Вона не давала оцінку тексту з точки зору теології. Вона давала оцінку виключно в рамках судової лінгвістики». Але ж промова владики була саме релігійною проповіддю, зверненою до релігійних людей. Вона мала якраз теологічний сенс. Чи може світський лінгвіст без богословської освіти тлумачити церковну промову, ігноруючи жанр проповіді і традицію церковної моральної оцінки?

Наступний момент.

У висновках експертизи проповіді сказано: «Відсутність лінгвістичних ознак заклику до дій проти людини або групи осіб». Тобто митрополит Феодосій не закликав до жодних протиправних дій, не називав конкретних осіб, не обмежував чиїсь права, але все одно суд побачив у цьому «наявність розпалювання релігійної ворожнечі та ненависті».

Не було виявлено ні закликів до розпалювання, ні самих фактів, що у когось ця ворожнеча розпалилася. Більше того, не виявлено навіть жодної шкоди від проповіді. Той, через кого і закрутилася кримінальна справа, Йосип Засанський, стверджував, що слова митрополита Феодосія викликали у нього страждання на всі 100 тис. грн. Але ось що встановив суд: «Позивачем (Й. Засанським – Ред.) ніяким чином не обґрунтовано і не підтверджено ніякими доказами, що негативні емоції і душевні переживання позивача <…> досягли того рівня страждань, які являють собою моральну шкоду, що підлягає відшкодуванню шляхом грошової компенсації».

Так якщо не було «того рівня страждань, які являють собою моральну шкоду», то на підставі чого суд виніс вирок про «розпалювання ворожнечі»? Або у нас існують градації «платного» і «безплатного» розпалювання ворожнечі? Тобто владика розпалював, але на безплатному рівні?

Контекст, який суд проігнорував

Це ще один парадокс судового рішення. Суд зафіксував показання свідків про насильницьке захоплення Різдво-Богородичного монастиря. Причому з особливою жорстокістю. Наприклад, один свідок розповів суду наступне: «Побачили, що на вулиці збираються люди у військовій формі <…> Вони перелізли через паркан і почали бити вікна храму камінням. <…> Прихожани ніякого опору не чинили. Люди у формі, яких було не менше 40, силою виганяли людей і черниць з території храму. Після цього йому (вірянину УПЦ – Ред.) допомогли дійти до швидкої допомоги і відвезли до Третьої міської лікарні, де йому зробили операцію, тому що у нього було два перелами на нозі, встановили дві пластини і два болти».

Ще одне свідчення: «Вони били віруючих, черниць, священників. Його (вірянина УПЦ – Ред.) повалили на землю і порвали йому одяг, розбили телефон. Потім приїхала швидка, і його госпіталізували. У нього була травма голови, травма реберних хрящів, поламані зуби, які він досі лікує».

Саме в цьому контексті жорстокого захоплення монастиря і була сказана проповідь владики Феодосія. Сказана для втіхи черниць і віруючих, а зовсім не для якогось там розпалювання. Але у вироку нічого з цього не враховано. Навпаки,

суд вважає, що «перехід храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ <…> до ПЦУ <…> не був здійснений насильницьким шляхом, а способом, передбаченим законодавством». Як це взагалі співвідноситься зі свідченнями, де чітко говорилося про насильство?

Більше того, у Мережі є відео захоплення, де можна все це побачити власними очима.

Чим небезпечний вирок?

По-перше, це прецедент.

Тепер суди можуть виносити вироки за аналогією. Захопити храм УПЦ, влаштувати в ньому погром, побити віруючих – це не розпалювання. А ось сказати про це, назвати речі своїми іменами – це стаття 161 КК України.

По-друге, тепер підставою для кримінального переслідування може стати суб'єктивне сприйняття чиїхось слів. Неважливо, що сказано без конкретних імен. Якщо хтось прийняв ці слова на свій рахунок – уже обвинувальний вирок.

По-третє, тепер, по суті, заборонено давати комусь релігійну оцінку. Адже експерт-лінгвіст може це розцінити як образу. Іншими словами, суд позбавив віруючих людей права міркувати в категоріях «вірність»/«зрада». А ще суд фактично заборонив висувати аргументи про те, що якась конфесія є неканонічною. По суті, це заборона на висловлювання релігійної позиції.

І останнє: цим рішенням Черкаський суд довів, що свобода віри, про яку віщають наші влади на всіх міжнародних майданчиках – це фікція. Вирок митрополиту Феодосію доводить, що сьогодні не можна говорити мовою церковної традиції, не побоюючись кримінального переслідування.

Читайте також