Смерть архієпископа Хризостома: «У чому застану, у тому й суджу»
Помер предстоятель Кіпрської Церкви. Наразі для нього вже зовсім не важливі ані інтереси Константинопольської Церкви, ані велич еллінської цивілізації, ані співпраця із західними партнерами. Все це раптом скукожилося та з архіважливих питань стало чимось дрібним і нікчемним.
Безумовно, лише Бог може оцінювати те, з чим людина приходить у вічність. І архієпископ Хризостом здійснив у житті безліч гідних вчинків. Але ми знаємо слова (аграфу) Христа «у чому застану, у тому й суджу». А покійний кіпрський предстоятель увійшов в історію як архієрей, який ініціював визнання як Церкви групи людей без сану, поглибив конфлікт у світовому Православ'ї, вніс конфлікти та нелади до власної Церкви. Можливо, архієпископ покаявся в тому, що встиг зробити в останні роки. Але якщо ні, то саме в такому стані Бог і «застав» архієпископа Хризостома і в ньому буде його судити.
Апостол Павло сказав, що «страшна річ упасти в руки Бога Живого». І ці слова варто пам'ятати кожному з нас. А особливо ієрархам та предстоятелям, від яких залежать долі Православ'я.
Читайте також
Про те, як Собор УПЦ у Феофанії «перетворився на безчинне зборище»
Усі образи на адресу Собору – ніби це було «зборище», «бруд», «піна» та інше – тримаються не на канонах і не на фактах, а лише на емоціях їхніх авторів.
До якої України ми рухаємося?
Влада вже прямим текстом говорить, що з демографією в Україні – катастрофа, що працювати нікому вже зараз.
Свята Русь стає мусульманською?
У Росії сотні тисяч мусульман вийшли на вулиці святкувати Курбан-байрам. А що ж Україна?
Голос із могили
Ієрарх, який називає себе «главою Православ'я», таємно спілкувався з особою, яку сам же визнав анафемою, і вів з нею переговори про входження до своєї Константинопольської Церкви.
Лавра як інтер'єр для іменин
Будь-яка служба Епіфанія в Лаврі – це просто виїзний захід за принципом «все своє ношу з собою», де сама Лавра використовується як фон, орендоване приміщення.
У чому різниця між Думенком і «патріархом» Никодимом?
Різниця між Думенком і Кобзарем не в наявності чи відсутності апостольської спадкоємності або духовних дарувань і не в глибині богословських пізнань.