Святий, над яким сміялася вся столиця

Святий кронштадтський вигнанець. Фото: СПЖ

Нам добре знайоме відчуття інформаційної облоги. Нас роблять мішенню для насмішок, перетворюють на ізгоїв суспільства за вірність Церкві. Від цього тиску, помноженого на загальну втому від війни, часом просто опускаються руки. Здається, що ми опинилися в унікальну історичну епоху, де слова втратили сенс, а Істину ось-ось затопчуть остаточно, якщо ми негайно не організуємо їй цілодобовий піар-захист.

У такі хвилини погляд звертається до старого фото людини з пронизливими, глибоко посадженими очима. Це праведний Іоанн Кронштадтський. Ми звикли бачити його на іконах у сяйві слави, але забуваємо, в якій жахливій атмосфері він жив. Повернувшись в епоху кінця XIX століття, ми почуємо вереклявий, майже істеричний гул світської преси.

Культура скасування вікової давності

Тодішня інтелігенція влаштувала отцю Іоанну справжню «культуру скасування», хоча й поняття такого ще не придумали. У модних салонах Петербурга і на сторінках ранкових газет, що пахли свіжою друкарською фарбою, зневажати «кронштадтського попа» вважалося ознакою хорошого тону та освіченого розуму. Журналісти вправлялися в отруйному сарказмі. Вони висміювали його шовкові рясни, які йому дарували вдячні люди, малювали карикатури на його поїздки в салон-вагоні, відверто знущалися з його полум'яної, зі сльозами, манери служити Літургію. Для них він був фанатиком, актором, мракобісом.

Микола Лєсков написав про нього злу сатиричну повість «Полуночники». А Лев Толстой — абсолютний, незаперечний моральний авторитет того часу, володар умів — відкрито називав віру отця Іоанна грубим забобоном.

Проти звичайного священника працювала вся медійна машина величезної імперії, найкращі пера епохи змагалися в тому, хто болючіше його вкусить.

Ми, сьогоднішні діти інтернету, опинившись під таким шквалом наклепу, негайно найняли б адвокатів. Ми б рядкували відкриті листи, збирали прес-конференції, намагалися б перекричати натовп і довести свою хорошість. А отець Іоанн просто йшов служити.

Механіка перехопленої злоби

Він не створив свою прес-службу. Він не написав жодної виправдувальної статті в газеті. Його відповіддю на океан медійної бруду було мовчання перед Чашею.

Читаючи його щоденники «Моє життя у Христі», раптом розумієш ту дивовижну духовну механіку, яку він відкрив.

«Ворог діє іноді через злих людей... Люблячий Господь тут: як же я можу допустити в своє серце і тінь злоби? Нехай помре в мені зовсім всяка злоба... Злоба вкрай убивча для душі і тіла: палить, давить, мучить», — ділиться своїм досвідом кронштадтський пастир.

Святий бачив те, чого в запалі суперечок не помічаємо ми. Коли в нас летять образи, головна мета того, хто б'є, — не довести історичну чи політичну правоту, а заразити нас відповідною ненавистю. Як тільки ми починаємо захищати Христа з піною біля рота, переходячи на взаємні образи, ми програємо. Диявол використовує людину як ретранслятор злоби, щоб вона перекинулася на наше серце. І ми слухняно виконуємо його план, виправдовуючи свій гнів «захистом святині». Але захищаємо ми в цей момент тільки своє вразливе его.

Бруд, який відпаде сам

Отець Іоанн залишив нам тверезу пораду про те, як переносити соціальну зневагу. Він пише:

«Не кажи в серці тому, хто образив тебе: як! він говорить зі мною, образивши мене... та я не вважаю його гідним говорити зі мною; відкидаю, зневажаю його; нехай знає, каково ображати мене. Не будь гордим і злопам'ятним, не кажи так, щоб не прогнівався на твоє жорстокосердя Господь».

У цих словах немає заклику до боягузливої здачі позицій. Це найвище християнське аристократство. Бруд, кинутий у білу рясу, має одну властивість. Якщо почати його судорожно витирати прямо зараз, виправдовуючись і метушачись, він тільки глибше в'їсться в тканину, залишивши незмивну пляму. Але якщо промовчати, піти далі і почекати — бруд висохне і відпаде сам.

Поки петербурзькі газети друкували фейлетони, отець Іоанн щодня роздавав величезним натовпам жебраків тисячі рублів. Він рятував безпритульних, годував голодних, створював будинки працелюбства. Він переклав всю свою колосальну енергію з безглуздих суперечок з хейтерами в реальні справи милосердя. Світський світ, що живе за законами піару і вигоди, ніколи не зрозуміє суті Літургії. Отець Іоанн добровільно погодився бути смішним в очах еліти, щоб зберегти вірність Богу. Адже істина не потребує наших судорожних лайків і репостів.

І коли ти усвідомлюєш це, кулаки розтискаються і приходить спокій. Тобі більше не потрібно нікому нічого доводити в мережі. Тобі не потрібно вигравати суперечки у тих, хто спочатку не збирався тебе слухати.

Замість того, щоб виснажувати себе читанням чергової порції злобних послань, можна просто закрити ноутбук. Словесна капітуляція раптом обертається внутрішньою перемогою. У настілій тиші крізь час чується простий, але дуже потрібний нам сьогодні голос кронштадтського пастиря:

«Пізнайте-но, брати, якого ви духа! Не ображайте нікого і ні з-за чого. Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, благодійте тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто ображає вас».

Читайте також