Фінансування конфесій з податків українців: які перспективи?

Українці фінансуватимуть ПЦУ та УГКЦ? Фото: СПЖ

Народний депутат України Микита Потураєв, відомий своєю антипатією до УПЦ, запропонував фінансувати релігійні організації через податкові механізми. «Йдеться про те, щоб громадяни України отримали можливість зі своїх податків підтримувати ті релігійні організації, які вони вважають потрібними. Це широко поширена в Європі модель», – заявив Потураєв.

Ідея на перший погляд може здатися привабливою, однак в українських реаліях несе дуже великі ризики.

Європейські моделі фінансування церков
Ці моделі в цілому зводяться до чотирьох видів:

1. Церковний податок для членів конкретних релігійних громад.
2. Платник податків обирає отримувача з затвердженого державою списку.
3. Пряме бюджетне утримання духовенства.
4. Відсутність податкового механізму фінансування.

1. Церковний податок або внесок для членів конкретних релігійних громад

Найвідоміший приклад – Німеччина. Там церковний податок, Kirchensteuer, платять не всі громадяни, а лише члени офіційно визнаних релігійних організацій. У більшості федеральних земель ставка становить 9% від суми нарахованого прибуткового податку.

При середній річній зарплаті близько 53,8 тис. євро брутто це становить приблизно 640–900 євро на рік.

Схема фінансування виглядає так: людина офіційно заявляє роботодавцю та держорганам про свою належність до певної конфесії. Роботодавець утримує з неї церковний податок разом з прибутковим. Податкові органи збирають ці кошти та перераховують їх відповідній релігійній організації, утримуючи адміністративний збір.

Важливо розуміти, що платник податків не може вказати конкретний парафію або монастир. Гроші отримує релігійна організація в цілому, яка їх розподіляє за своїми внутрішніми правилами.

Цікаво, що Помісні Православні Церкви, зареєстровані в Німеччині, як правило, живуть на пожертви, а не збирають церковний податок зі своїх вірних, хоча мають на це право.

Головною причиною цього є відсутність традиції жорсткого фіксованого членства та пов'язаних з цим фінансових та інших формальних зобов'язань.

Подібна система існує в Австрії, Данії, Швеції та інших країнах.

Фінляндія також належить до цієї групи, але в цій країні є одна особливість: віруючий реєструється не як член конфесії, а як член конкретної парафії, якій і перераховується його церковний податок.

2. Платник податків обирає отримувача з затвердженого державою списку

Тут церковний податок – це не доповнення до прибуткового податку, а відсоток самого прибуткового податку, який людина може направити релігійній організації.

Наприклад, в Італії діє система otto per mille – «вісім на тисячу», тобто 0,8% прибуткового податку. В абсолютних цифрах на кожну людину це всього кілька десятків євро, але в сумі виходять багатомільйонні кошти, які отримує в основному католицька церква.

Якщо платник податків вказав, якій релігійній організації направити гроші, вона їх і отримує. Якщо не вказав, вони розподіляються пропорційно вибору тих, хто такий вибір зробив.

В Іспанії діє схожа модель, але зі своїми особливостями. Платник податків може направити 0,7% свого прибуткового податку або католицькій церкві, або на соціальні цілі. Він може обрати обидва варіанти або не обрати жодного. При цьому він не впливає на конкретний розподіл цих коштів. Цим займається або католицька церква, або держава. Подібні моделі розподілу діють в Угорщині та Румунії.

3. Пряме бюджетне утримання духовенства

Найяскравіший приклад – Греція. Держава напряму фінансує Елладську Православну Церкву з держбюджету, включаючи виплату зарплат духовенству. До прикладу, в 2023 р. на це було витрачено приблизно 200 млн євро.

У цьому випадку платник податків ніяк не може вплинути на розподіл своїх податків. Він просто сплачує загальнообов'язкові податки до бюджету.

Схожа модель існує в Бельгії, де держава фінансує офіційно визнані релігії, а також в Норвегії, де основне фінансування отримує лютеранська Церква Норвегії, а зареєстровані релігійні та світоглядні спільноти можуть претендувати на державні гранти.

4. Відсутність податкового механізму фінансування

У Франції, Нідерландах та ряді інших країн немає церковного податку або іншого механізму регулярного податкового фінансування релігійних організацій. Релігійні організації в основному утримуються за рахунок пожертв, використання власного майна, внутрішніх зборів тощо. При цьому держава або муніципалітети можуть виділяти кошти для соціальних проектів, ремонту історичних будівель та подібної діяльності.

Жодна з цих моделей не є бездоганною. У самих європейських країнах визнають їх істотні недоліки.

Недоліки бюджетного фінансування релігійних організацій

Формалізація церковної належності

Віра перетворюється на податковий статус. Людина не може залишатися віруючою і не платити церковний податок. Наприклад, католицька церква в Німеччині прямо заявляє, що не можна вийти лише з «церковної корпорації» і при цьому зберегти повноцінну належність до «духовної спільноти Церкви». Виходить щось на кшталт: або плати, або ти не католик.

Можливо, це одна з причин, чому в Німеччині щорічно більше трьохсот тисяч католиків офіційно залишають церкву.

Зворотний бік цього явища полягає в тому, що часто людина, яка сплатила церковний податок, вважає вже зайвою участь у богослужінні та житті громади.

Залежність від держструктур

«Хто платить, той і замовляє музику». Певним чином це діє і в церковно-державних відносинах. Церкви, що отримують гроші від держави, часто не можуть собі дозволити суперечити загальноприйнятій державній ідеології. В Європі це підтримка ЛГБТ та інших явищ, які церкви вважають несумісними з християнським віровченням. Церкви змушені або мовчати, або визнавати Святе Письмо застарілим і коригувати його норми.

Дискримінація незареєстрованих релігійних організацій

У багатьох європейських країнах процедури реєстрації релігійних організацій занадто громіздкі та бюрократизовані. Часто релігійним організаціям відмовляють у реєстрації з незрозумілих причин. У деяких країнах, для того щоб отримувати фінансування, потрібно крім реєстрації укласти окремі договори з державою. В результаті фінансування отримують лише небагато церков, що несе ризики порушення принципу недискримінації. На цю обставину вказував навіть Європейський суд з прав людини.

Непрозорий розподіл коштів

Оскільки гроші, що отримуються з держбюджету, церкви розподіляють на свій розсуд, виникає ризик непрозорості або якихось перекосів. Всередині церков виникає залежність тих кліриків, хто отримує гроші, від тих, хто впливає на їх розподіл. Все це може негативно відбиватися як на атмосфері всередині церкви, так і на її зовнішньому іміджі.

Що це означатиме для України

Тепер повернемося до пропозиції Потураєва. В українських реаліях така модель неминуче стане полем для зловживань. І ось чому.

По-перше, вирішувати, яка релігійна організація «гідна» грошей платника податків, а яка ні, будуть не віруючі, а держава. І критерієм відбору буде зовсім не історичність, канонічність, чисельність та інші подібні моменти. Таким критерієм буде лояльність державі. Власне, М. Потураєв прямо так і сказав: фінансування отримуватимуть «потрібні» церкви, до яких він відніс ПЦУ та УГКЦ.

По-друге, найчисленніша конфесія України, УПЦ, майже напевно залишиться без фінансування. ГЕСС визнала її афілійованою з РПЦ і подала позов про заборону діяльності.

По-третє,

податковий механізм використовуватиметься для стимулювання переходів до ПЦУ. До фейкових зборів, незаконних перереєстрацій і силових захоплень додасться фінансовий тиск.

По-четверте, будь-яка модель церковного податку передбачає заяву людини про те, до якої конфесії вона себе відносить. І якщо людина обрала «не ту» Церкву, держава про це знатиме і робитиме висновки.

По-п'яте, така система – широке поле для корупції. Те, що гроші розподілятимуться згідно з внутрішніми рішеннями самих церков, в українських умовах з великою часткою ймовірності означатиме відкати, зловживання та інші форми «освоєння бюджету».

По-шосте, церкви потраплять у жорстку залежність від держави. А якщо врахувати, що наша держава не гребує втручанням у внутрішні справи церков, це означатиме, що влада вимагатиме від них виконання своїх побажань. Наприклад, В. Єленський уже висловив упевненість, що Всеукраїнський совет церков поставиться з розумінням до необхідності впроваджувати в Україні ЛГБТ-порядок денний.

Висновок

В Європі модель фінансування релігійних організацій через податкові механізми сформувалася в результаті довгої історії церковно-державних відносин. Вона існує в умовах демократії, правової держави, незалежності судової системи. В Україні ж таку модель пропонується встановити на тлі церковного протистояння, законодавчого, медійного та силового тиску на одну з конфесій, нехтування правами і свободами, верховенства не права, а політичної доцільності.

Тому у нас така модель служитиме не стільки для підтримки релігійних організацій, скільки для корупції та фінансування церковного конфлікту.

Читайте також