Відлучення Кохановської: про що не сказав одеський указ

Митрополит Агафангел відлучив Вікторію Кохановську від Причастя. Фото: СПЖ

Увечері в суботу 27 червня в медійному полі УПЦ спалахнув скандал: Одеська єпархія опублікувала указ митрополита Агафангела про відлучення від Причастя правозахисниці Вікторії Кохановської.

Митрополит Агафангел підкреслив, що причиною указу стали «хамство, втрата жіночої гідності, зловмисна неповага до церковної ієрархії, поширення брехливих чуток і бездоказових звинувачень, наклепу, принизливих висловлювань, хули та образ архієреїв, священників, дияконів і чернецтва УПЦ», а також «навмисні спроби посіяти ворожнечу між ієрархами і вірянами» та «провокаційні заклики до руйнування церковного благочиння».

Кохановська – дуже помітна постать в українському православному середовищі. Вона підтримувала в судах десятки парафій УПЦ і багато з них врятувала від захоплень. Також Вікторія активно захищала Лавру під час фактичного захоплення святині державою у 2023 році. За це влада порушила проти правозахисниці кілька кримінальних справ, а під час оборони Лаври її навіть викрадали співробітники СБУ. Відлучення від Причастя Кохановської потребувало б дуже вагомих причин. Яких саме?

Що сталося?

Один із спікерів Одеської єпархії архідиякон Андрій Пальчук випустив ролик, де розповів про передісторію конфлікту. Після святкування дня ангела Блаженнішого В. Кохановська опублікувала у Фейсбуці пост, де звинуватила митрополита Агафангела в неповазі, оскільки він особисто не приїхав до Києва. У відповідь у прес-службі єпархії заявили, що в Церкві немає практики обов'язкової присутності правлячих архієреїв на святкуваннях і до столиці прибув вікарій митрополита Агафангела. Саму Кохановську одесити запросили до Одеси «покупатися, підлікувати нерви і сходити на вичитку».

Увечері того ж дня Кохановська випустила ролик із твердженнями, що митрополит Агафангел не благословляє своїх вірян підтримувати Київську митрополію в судах, заявила, що «в його єпархії породжується єресь, розкол і незрозумілі "благословення автокефалістів", обливаються брудом інші митрополити, патріархи», підкреслила, нібито він не справляється зі своїми обов'язками, і закликала його піти на спокій.

Тут потрібно зазначити, що сам тон відео був максимально хамським і жодним чином не відповідав елементарним принципам поведінки християнина. Православні не мають так висловлюватися навіть просто про старших людей, не кажучи вже про архієреїв.

І ось після цього з'явився указ про відлучення Вікторії Кохановської від Причастя.

Отець Андрій пояснює: перед підписанням митрополит Агафангел телефонував Блаженнішому Онуфрію і запитував, чи має Кохановська благословення Київської Митрополії на свою діяльність. Предстоятель відповів, що благословення у неї немає, і порадив нічого щодо неї не вживати – «не звертати на неї уваги», як передав отець Андрій. Митрополит Агафангел із цією порадою не погодився і сказав, що відлучає її від Причастя. Сперечатися Предстоятель не став. Це важливий момент, до якого ми ще повернемося.

Чиї канони каноничніші?

Одразу після указу в мережі розгорнулися баталії, в яких одні наводили церковні правила на підтримку указу митрополита Агафангела, а інші – проти. Давайте розглянемо аргументи сторін.

Як обґрунтування для відлучення Одеський архієрей посилається на 55-е Правило святих Апостолів і 6-е Правило II Вселенського Собору.

55-е Правило святих Апостолів говорить: «Якщо хто з кліру зневажить єпископа: нехай буде вивержений. Бо сказано: начальника народу твого не злослови» (пор. Діян. 23,5; Вих. 22,28).

Тут одразу видно дві проблеми застосування цього правила до Кохановської.

Перше: правило звернене до кліру. «Якщо хто з кліру…» – суб'єкт правила прямо названий. Покарання – виверження із сану, тобто міра, яка в принципі може бути застосована лише до того, хто має сан. Це відзначають і тлумачі, і каноністи: 55-е правило регулює поведінку не мирянина, а виключно священнослужителя або церковнослужителя.

Друге: що означає «зневажити»? Грецьке ὑβρίσοι і слов'янське «досадити» («зневажити») тут – не «викликати легке роздратування» в сучасному сенсі. Як роз'яснюється в тлумаченнях, «досадити» означає «образити», «хулити», «наклепати», «лаятися». Тобто правило карає грубе словесне безчестя.

І ось тут якраз і криється проблема.

Грубість і різкість Кохановської – це одне. Але думка про те, що літньому архієреєві час на спокій, – це не наклеп і не хула. Це оціночне судження, яке в самій Церкві висловлюється про багатьох архієреїв постійно.

Якщо кожну думку, незгоду з рішенням або віком архієрея кваліфікувати як «зневагу» в сенсі 55-го правила, то під це правило підпадає більша половина як церковнослужителів, так і мирян.

Іншими словами, сам факт грубості ще не означає автоматичного застосування саме цього канону. За суб'єктом (мирянин, а не клірик), за адресатом (не «свій» єпископ) і за складом (незгода, а не хула) застосовність 55-го правила до даного випадку щонайменше спірна.

6-е Правило II Вселенського Собору. Воно вказане як друга підстава. І тут невідповідність ще очевидніша.

Це правило регулює порядок прийняття і розгляду звинувачень проти єпископа. Його зміст: не кожен може висувати проти єпископа церковне звинувачення; спочатку належить перевірити особу обвинувача; саму справу повинен розглядати церковний суд.

Правило розрізняє приватну скаргу (наприклад, з питання майна або особистої образи) і церковне звинувачення. За приватною скаргою приймається звинувачення від кого завгодно. Але якщо йдеться про церковне звинувачення проти єпископа, тоді особа обвинувача перевіряється. Не приймаються звинувачення від єретиків, відлучених, засуджених або тих, хто сам перебуває під звинуваченням, доки вони не очистяться. Обвинувач повинен представити звинувачення єпископам області, підтвердити доказами. При цьому обвинувач письмово погоджується понести те саме покарання, якщо його звинувачення виявиться наклепом.

Це, власне, все, чому присвячене 6-е Правило II Вселенського Собору, – як подаються і розглядаються звинувачення проти єпископів. Але яким чином уе обґрунтовує відлучення від Причастя мирянки Вікторії з боку єпископа? Вона жодним чином не оформлювала своїх звинувачень, не вимагала відлучити владику Агафангела від Причастя, не було жодного церковного суду, і, відповідно, їй не було призначено жодного законного покарання.

Таким чином, «відлучення від церковного спілкування» в указі – це самостійне дисциплінарне рішення архієрея, яке не випливає з того правила, на яке він посилається.

Питання юрисдикції

Тут найбільша проблема. Вікторія Кохановська – парафіянка Києво-Печерської лаври. Отже, вона перебуває під омофором Київського архієрея, а не Одеського.

Тут вступають у дію правила про межі єпархіальної влади – ті самі, які в подібних ситуаціях згадують найрідше.

Наприклад, 2-е правило II Вселенського Собору: «Обласні єпископи нехай не простирають своєї влади на церкви за межами своєї області і нехай не змішують церков».

13-е правило Антіохійського Собору: жоден єпископ не повинен переходити з однієї області в іншу, поставляти кого-небудь або втручатися в церковні справи, якщо його не запросять.

22-е правило Антіохійського Собору: єпископ нехай не входить у чуже місто, йому непідлегле, і не втручається в його церковні справи.

Картина виходить така: архієрей однієї єпархії застосовує дисциплінарне стягнення до парафіянки іншої єпархії. Саме по собі це викликає питання про перевищення меж влади. Але в даному випадку, як стверджує о. Андрій Пальчук, митрополит Агафангел узгодив свій указ із Блаженнішим і довів до його відома свої наміри.

Тому, з канонічної точки зору, документ одеського архієрея небездоганний, але навряд чи в ситуації, що склалася, це головна проблема. Яка ж тоді головна?

Про деякі особливості Одеської єпархії

Наступного дня після скандалу з Кохановською відбулася подія, яка з цією історією нібито жодного зв'язку не має: у Києво-Печерській лаврі пройшов захід із нагоди святкування 30-річчя Конституції України. Зеленський, Стефанчук, Порошенко, Думенко, іудеї, уніати, католики, протестанти і мусульмани провели в захопленій у УПЦ святині черговий державний захід. А глава ПЦУ навіть отримав із рук Зеленського орден.

Це все люди, які ведуть війну проти Церкви, або з мовчазної згоди яких вона сьогодні стала можливою. І зібралися вони в Лаврі не випадково. Православна обитель для них – це як трофей, символ перемоги над «московськими попами».

Чому ми зараз про це пишемо? Тому що в Одеській єпархії відзвітували: у даному заході «за запрошенням держави» взяв участь помічник настоятеля кафедрального собору протоієрей Мирослав Вдодович. Він сам показав кадри з Думенком, Зеленським та іншими людьми, поруч із якими сидів. І супроводив це єлейним офіційним коментарем, судячи з якого він був на важливому заході в колі найдостойніших людей. Тобто одеський священник спілкується з гонителями своєї Церкви і вбачає в цьому лише привід для гордості.

Для Одеської єпархії це не прикра недоречність, це система. Давайте подивимося на Одесу очима простого вірянина.

Сьогодні вся УПЦ переживає безпрецедентні гоніння. У нас відбирають храми, священників б'ють, проти духовенства порушують кримінальні справи, людей принижують лише за те, що вони залишаються вірними своїй Церкві. Практично кожна єпархія сьогодні несе свій біль, і мільйони парафіян живуть із відчуттям глибокої несправедливості.

На цьому тлі Одеська єпархія виглядає зовсім інакше.

Якщо не брати до уваги нещодавній випадок із захопленням одного з храмів Одеси, який став першим за весь час, складається враження, що все, що відбувається, одеситів майже не торкнулося. Тут не виникає тих проблем, з якими щодня стикаються інші єпархії, не переслідують так, як інших. Священників майже не хапають на вулицях, єпархіальні проєкти спокійно працюють. 

Від обстрілів в Україні повністю або частково зруйновано більше 300 храмів УПЦ. Але держава демонстративно опікується лише одеським собором. Лише сюди після ракетного удару РФ приїжджає президент, міністри, іноземні політики. Кліриків єпархії спокійно приймають, проводять екскурсії, спілкуються, збирають кошти на відновлення. І влада жодного разу не згадала, що Преображенський собор в Одесі належить «московській Церкві» і перебуває в «духовній окупації».

Нічого подібного більше немає в жодній єпархії Української Православної Церкви. Це настільки незвично, що люди неминуче починають ставити запитання, чому так відбувається.

Так, в Одесі кажуть, що все це заслуга митрополита Агафангела. Що він настільки мудро вибудував стосунки з владою, що в його єпархії все спокійно: храми не забирають, робота продовжується, все функціонує».

Мимоволі виникає питання: виходить, решта архієреїв цього зробити не змогли? Виходить, Блаженніший Онуфрій виявився менш далекоглядним? Всі інші єпископи – менш мудрими? Невже лише один архієрей із більш ніж ста зумів знайти правильний шлях, а вся решта Церкви виявилася нездатною це зробити?

Навряд чи в єпархії саме так прагнуть представити ситуацію, але саме до таких висновків підштовхують подібні заяви.

Але люди ж не сліпі. Вони чудово розуміють, що в нинішній Україні неможливо користуватися такою винятковою лояльністю держави «просто так».

Тому вірні починають самостійно шукати пояснення. Коли вони бачать кадри священників поруч із гонителями Церкви, коли бачать дружнє спілкування кліриків із представниками ПЦУ, коли один із священнослужителів починає активно просувати вкрай болісну для Церкви тему автокефалії, у людей неминуче складається певна картина. Вони починають пов'язувати всі ці факти між собою і робити висновки, що особливе становище єпархії стало можливим завдяки певним домовленостям із владою. Що кліриків єпархії роблять те, що сьогодні цій владі подобається, наприклад, «мочити» промосковських архієреїв і просувати ідею автокефалії.

Деякі навіть запевняють, нібито митрополит Агафангел лише номінально керує єпархією, а заправляє в ній «медійне крило», яке пов'язане з СБУ. Звичайно, все це може бути лише безглуздими домислами. Але формальні підстави для них існують. Чому в Одеської єпархії єдиної з усієї УПЦ такі тісні зв'язки з державою? Чому о. Андрій Пальчук їздить по «проавтокефальних» архієреях і публічно критикує тих, хто дотримується інших поглядів?

Такі питання «на кухні» ставлять дуже багато хто, але вголос озвучувати не наважуються. А от Кохановська звикла говорити те, що думає, до того ж у різкій і, в даному випадку, грубій формі. Коли вона в такій манері зверталася до представників ПЦУ, ми цього не помічали. Тепер Вікторія стала так само спілкуватися і з духовенством УПЦ.

Чи варто було відповідати їй відлученням? Чи потрібно було «оголошувати війну»? Може, слід було просто послідовно розкрити свою позицію і довести, що вона помиляється і поводиться негарно?

Від Церкви чекають милості, а не помсти

У 2012 році в Москві стався скандал: дівчата з гурту Pussy Riot провели на амвоні храму Христа Спасителя блюзнірський «панк-молебень», де виконали пісню «Богородице, Путіна прожени». Як пізніше говорили учасниці, своєю акцією вони критикували тісний зв'язок РПЦ із державою.

За цей захід вони отримали реальні строки у в'язниці, в чому була серйозна «заслуга» і РПЦ, яка тоді зайняла щодо Pussy Riot досить жорстку позицію. Патріарх Кирило заявив, що «у Церкви достатньо сил прощати... але прощення не повинно бути сприйняте як заохочення вчинку». За його словами, акція була «перевіркою боєм» позиції «православні все стерплять», чого допускати не можна. Тодішній голова Синодального відділу у справах взаємовідносин Церкви і суспільства протоієрей Всеволод Чаплін заявляв, що акція є «тяжким гріхом» і «християни не повинні миритися з блюзнірством».

Чи права була РПЦ у такій оцінці? Права, Pussy Riot справді вчинили блюзнірство. Але ось парадокс – авторитет Руської Церкви в суспільстві від цієї історії дуже постраждав. Наприклад, лідер ДДТ Юрій Шевчук сказав, що «не по-православному це».

Чому так? Тому що люди підсвідомо чекають від Церкви не справедливості, не букви закону, а милосердя. Тому що так чинив Христос.

«Священна війна» всередині УПЦ

Указ митрополита Агафангела викликав усередині УПЦ справжнє протистояння. Один ієрарх називає правозахисницю «кликушею» і «хабалкою», інший – «московською» і «неадекватною людиною», третій каже, що Кохановська «активно дискредитує нашу Церкву». Прихильники правозахисниці дають її опонентам ще жорсткіші визначення.

Градус напруги зростає, вир захоплює дедалі нових і нових учасників, навіть якщо вони того не хочуть. Наприклад, о. Андрій Пальчук заявив, що Кохановську, всупереч указу митрополита Агафангела, все ж причастили, назвавши Введенський монастир. Таким чином, архідиякон опосередковано включив у конфлікт намісника обителі архієпископа Даміана. Але, за даними СПЖ, це не відповідає дійсності: Вікторію в Києві справді причастили, але зовсім в іншому храмі. Тим не менш, інформацію вже «понесли» в соцмережах.

Один із архієреїв активно натякає, що за спиною Кохановської в єпископаті УПЦ нібито стоїть куратор, якого потрібно прибрати. І всі здогадуються, про кого йдеться. Але знову ж таки, для таких заяв немає жодних підтверджень. І сама Кохановська, замість покаяння, починає нову хвилю проти Одеси, звинувативши її у втручанні в справи Запорізької єпархії. Напруга зростає з кожним днем. І це в той час, коли тиск на Церкву не послаблюється, а лише посилюється.

Наскільки неоднозначна ситуація, видно, наприклад, за реакцією читачів СПЖ у Телеграм. В опитуванні каналу взяли участь близько 1100 осіб – і переважна більшість висловилася проти відлучення. Схвалили його лише небагато: 7% вважають, що заяви Кохановської шкодять Церкві, ще 14% – що мирянин не має права в хамському тоні повчати архієреїв.

Решта – проти. Найбільше голосів – 35% – зібрала відповідь, яка, по суті, і є головним нервом усієї цієї історії: такий крок здатний стати причиною нового конфлікту всередині Церкви.

Про це пише і адвокат Київської Митрополії протоієрей Микита Чекман у тривожному повідомленні, в якому закликає єпископат, духовенство і вірян припинити розділення і конфлікти.

«Сьогодні, коли наша Церква переживає непрості часи, як ніколи потрібні взаємна любов, смирення і єдність. Нам потрібно навчитися просити прощення і прощати одне одного. Адже саме розділення є тим, до чого прагне ворог роду людського. Будь-які внутрішні конфлікти лише послаблюють нас і приносять радість тим, хто бажає нашій Церкві зла», – пише о. Микита.

Тут варто повернутися до розмови Блаженнішого Онуфрія і митрополита Агафангела, в якій Предстоятель закликав його не реагувати на Кохановську і не вживати жодних дій. Чи означав цей заклик, що Митрополит Онуфрій підтримував її хамство? Або він не поважав єпископську гідність Одеського митрополита? Безумовно, це не так. Просто Блаженніший знав, що такі дії призведуть лише до спалаху емоцій, поляризації і розділення. І не помилився.

У ситуації з цією телефонною розмовою є ще один важливий момент: фактично владика Агафангел не послухався поради Блаженнішого. Ми не пишемо «не послухався волі» Предстоятеля, але приблизно так воно і є.

Що робити?

Ця стаття написана не для того, щоб назвати винних. У таких історіях кожен щиро впевнений, що захищає Церкву, – і митрополит, який підписав указ, і правозахисниця, і ті, хто кинувся сперечатися в соцмережах. Біда в тому, що наш праведний гнів і наша правота надто часто працюють не на Церкву, а проти неї.

Церква – це не просто спільнота однодумців, яку можна зміцнити, покаравши незгодного. Це Тіло Христове. І є сили, які ззовні домагаються його руйнування будь-якою ціною: відбирають храми, порушують кримінальні справи, б'ють священників. Але найстрашніше, коли ці сили отримують допомогу зсередини. Коли ми самі, не помічаючи того, стаємо знаряддям розбрату, якого ворог так домагається.

Пригадаймо: після удару по Лаврі Блаженнішого знову дорікали – мовляв, знову промовчав, знову «тільки молиться». Але чи не в цьому справжня пастирська мудрість? Сьогодні, коли йде війна і Церкву нищать, кожне наше слово варто розглядати під мікроскопом, адже «нам не дано передбачити, як слово наше відгукнеться». І якщо немає впевненості, що воно відгукнеться любов'ю, краще промовчати.

Митрополит Онуфрій це розумів і тоді, коли радив не відповідати Кохановській, – не тому що схвалював її різкість, а тому що знав, чим обернеться відповідь. І не помилився.

Від Кохановської чекали покаяння, від Одеси – розсудливості. Але голосніше і того й іншого сьогодні звучить рівно те, заради чого все затівалося ворогами Церкви: щоб ми били по своїх. І поки ми б'ємо – виграють вони.

Читайте також