Непокірна дочка жерця

Свята великомучениця Марина. Фото: СПЖ

Під час підйому на гору дорогою з Ялвача поглядові відкривається рівний майданчик, напівкругла підпірна стіна зі сходами та уламки портика. Тут колись стояв храм імператора Августа. Саме місто називалося Кесарією. Воно було римською колонією на межі Фригії і розташовувалося на кількох пагорбах. У місті були акведук, театр і головна вулиця, яка закінчувалася цими самими сходами.

У першому столітті тут пройшов апостол Павло, він виголосив суботню проповідь у місцевій синагозі. Наприкінці третього століття тут же судили п'ятнадцятирічну дівчину на ім'я Марина. У чому ж завинила беззахисна дівиця?

«Базовий мінімум», від якого не можна відмовитися

Римська влада до духовних переконань людини ставилася байдуже. Набагато важливішим для неї було зовнішнє вираження релігійності. Ритуал вирішував усе. Богів шанували лише тому, що так було заведено. За їхню образу, за римським прислів'ям, «боги мстять самі».

Звідси виникала підстава для вигідної угоди. Християнина тоді звинувачували не в безбожності, а в святотатстві – у тому, що він не воздав державному божеству належного за законом. Усно спростувати таке звинувачення було неможливо, вимагалася конкретна дія: жертва. Її варіанти: щіпка ладану, покладена на жаровню, клятва іменем богів, крапля вина перед статуєю імператора. Виходячи зі становища обвинуваченого, суддя пропонував найдешевший спосіб виконати повинність, щиро не розуміючи, через що християни так уперто чинять опір.

Державні мужі Риму, які самі ставилися до віри легковажно, не бачили в християнстві щирого вибору совісті людини. Вони не вважали, що пропонують щось неприйнятне для християн, гадаючи, що вимагають від них лише «базового мінімуму».

Людина, яка відмовлялася виконати настільки легкий обов'язок, виглядала безумцем, що ризикує життям через дрібниці.

Вирок імперії для християн звучав категорично: «Ви не маєте права існувати в цій країні». Виносили його, однак, не у формі ультиматуму, а у формі зовні законного судового процесу. Кожному підсудному до останньої хвилини чиновники залишали вузьку лазівку для порятунку. Погодься на жертву – і тебе одразу ж буде виправдано.

Фатальна пропозиція Олімврія

Батько Марини Едессій служив при язичницькому храмі жерцем, мати померла, коли дівчинка ще лежала в пелюшках, і її віддали годувальниці в село. Там, у віці дванадцяти років, вона почула від перехожого слово про Христа і одразу увірувала. Гоніння в ті часи йшли повним ходом, священики ховалися по печерах і селах під виглядом жебраків, і навіть охрестити новонавернену не було кому. Так вона й залишилася нехрещеною аж до останнього дня свого короткого життя.

Одного разу Марина вийшла в поле подивитися на батьківських овець. У цей час повз проїжджав до Антіохії єпарх Олімврій. Він зупинився і став розпитувати про походження дівиці, міркуючи так: «Якщо вона з вільних – візьму за дружину, якщо ж рабиня – викуплю». Дівчина відповіла йому спокійно, не приховуючи, що вона раба Христова і іншого нареченого їй не потрібно.

Зрозуміло, що за таким сповіданням відразу ж послідував суд. Марині тричі пропонували щедрі блага. Спочатку обіцяли обдарувати майном, багатством і почестями, більшими, ніж у будь-якої жінки в місті. Потім пропонували стати дружиною правителя. Коли ж судді зрозуміли, що їхня ласка не подіяла, Марині пояснили, що молодість і здоров'я їй доведеться проміняти на вогонь і залізо. Дівчина залишилася непохитною.

Її били прутами, після чого прибили цвяхами до дошки і стругали залізними тризубцями, так що закоханий єпарх навіть закрив обличчя і відвернувся. Потім її тіло палили запаленими свічками. Народ жалів дівчину і вмовляв її піти на поступки, але свята відповідала їм різко: «Ви радите мені те саме, що змій радив Єві».

Молот у руках святої

У грецькій іконографії великомученицю Марину зображують з молотом у руках. Свята тримає важкий ковальський молот і б'є ним біса по голові. Але в житії святої, викладеному святителем Димитрієм Ростовським, ні про який молот не згадується. Там сказано інакше.

У глибокому й похмурому темному підземеллі, куди саджали засуджених на смерть, мучениці явилося бісівське страховисько у вигляді величезного змія, який, здавалося, проковтнув її. Свята осінила себе хресним знаменням, утроба змія розступилася, і наваждення розсипалося. Грецьке передання продовжує цю сцену: біс, втративши драконячий вигляд, обернувся чорним псом, і тоді дівчина взяла молот.

Не будемо сперечатися про редакції житія. До того ж молот у руках святої Марини можна сприймати іносказально. Це знаряддя ефективне, коли б'є в одну точку.

Воля святої не змінювалася від першого допиту до останньої миті життя. Пройшовши вогонь, вона попросила у Бога пройти і воду святого Хрещення.

Суддя розчув лише слово «вода» і розпорядився: «Хоче пити, то напоїть її». Але замість цього кати принесли величезну бочку, мученицю зв'язали і стали топити.

Під час катівання Марина попросила, щоб ця вода стала їй Хрещенням у життя вічне. З бочки вона вийшла живою. Багато людей, які побачили диво, вперше вголос назвали себе християнами. Але кати на цьому не зупинилися. Того ж дня святу стратили мечем. Так вода, в якій її збиралися вбити, справді стала купіллю для мучениці, яка залишилася вірною Христу до останнього подиху.

Читайте також