Ніж у спину: хто насправді зірвав Томос у 2008 році?

Чому Патріарх Варфоломей бив перед Ющенком посохом по столу? Фото: СПЖ

Віктор Балога, який очолював Секретаріат президента у 2006–2009 роках, розповів історію, в яку повірити непросто, але й виключити не можна. За його словами, влітку 2008 року, напередодні урочистостей з нагоди 1020-річчя Хрещення Русі, Патріарх Варфоломей приїхав до Києва з фактично готовим рішенням щодо української автокефалії. І поїхав ні з чим – після однієї розмови в президентському кабінеті на Банковій.

Розповідь Балоги цінна не стільки сенсаційністю (розмови про це тривають давно), скільки деталями. З них складається картина, яка пояснює не лише те, що сталося у 2008 році, але й те, що відбувалося у 2018-му. Але найцікавіше – у цій картині є щонайменше три моменти, повз які пройти неможливо.

Півроку переговорів і восьмигодинні обіди

За словами ексголови Секретаріату, вся підготовка лягла особисто на нього. Ющенко поставив завдання домогтися приїзду Вселенського Патріарха Варфоломея, але той, за версією Балоги, їхати просто так не збирався: він нібито сказав, що хоче створити в Україні патріархат, але для цього потрібно провести серйозну роботу, і лише якщо все складеться, полетить до Києва.

Вся робота зайняла близько півроку. Балога двічі возив до Стамбула Філарета Денисенка – першого разу разом із главою УАПЦ Мефодієм Кудряковим, вдруге – одного. Розмови й обіди з Варфоломеєм тривали по сім-вісім годин поспіль. Саме там, каже Балога, а не в Києві, обговорювалася справжня схема майбутньої структури. До неї мали увійти УПЦ, УАПЦ і УПЦ КП. Патріархом цієї нової Церкви мав стати митрополит Київський Володимир (Сабодан).

І ось тут спливає одна цікава деталь. Ексчиновник стверджує, що Мефодій Кудряков запитав Варфоломея, яке місце йому відведуть у новій структурі. Більше того, він заявив, що готовий бути хоч простим монахом – на відміну від Філарета, який, за формулюванням Балоги, вимагав виключно патріаршества. Патріарх відповів, що це нереально, оскільки жодна Помісна Церква такого призначення не визнає. Він нібито порадив Денисенку стати заступником, а далі, коли відбудуться нові вибори і митрополит Володимир відійде від справ, буде видно.

Тобто виходить, що конструкція, яку Фанар погоджував із Києвом півроку, будувалася не навколо Філарета і не навколо Мефодія, а навколо канонічного Київського митрополита. Обом лідерам розкольницьких структур пропонувалися другі або навіть треті ролі з туманною перспективою «потім подивимось». Мефодій, за словами Балоги, погодився поступитися першістю Володимиру, а от Філарет – ні.

«Після цього, щоб питання розглядалося на Вселенському синоді, потрібно було підписатися всім ієрархам – починаючи єпископом, закінчити митрополитом. Всі структури мали одностайно підписати документи. Всі підписали», – каже Балога. Підписані документи він особисто відвіз до Стамбула.

Далі Предстоятель Константинопольської Церкви приїхав в Україну, зустрівся з українським президентом, чиновниками, з Патріархом Московським Алексієм і вже перед від'їздом ще раз заїхав до Ющенка на Банкову.

Те, що там сталося, виглядає настільки екзотично, що ми не можемо не процитувати Балогу: «Я привів Варфоломея до президента на прощальний, робочий вечір у його кабінеті. Варфоломей дякує за теплий прийом, Ющенко дякує йому за приїзд. Обмінюються люб'язностями, і Варфоломей каже: „Пане президенте, через два-три місяці ви отримаєте патріархат". А Ющенко відповідає: "Ваша Всесвятість, ви такий добрий, такий хороший, але в мене прохання – поставити патріархом Філарета". На це Варфоломей встає, вдаряє посохом по столу – всю дорогу він говорив по-грецьки, а тут переходить на російську і каже Ющенку: "Ви займайтеся своїми обов'язками. Духовність – це моя кафедра. Ви туди не лізьте".

Всю дорогу до аеропорту він плакав. В аеропорту впав обличчям у клумбу, їв землю, весь перемазався в глині. Встав і сказав: "Сьогодні сталася найбільша помилка в історії України. Сьогодні ми через незрозумілі амбіції втратили шанс створити патріархат в Україні. На вас чекають, на вас чекають великі проблеми. На вас чекають, цитую, війни"».

Погодьтеся, картина, описана Балогою, дуже барвиста і навіть епічна. Сам ексчиновник, відповідаючи на запитання, що він виправив би, якби мав машину часу, сказав коротко: «Я попросив би президента промовчати. Просто промовчати». До цієї фрази ми ще повернемося.

Ніч на Пушкінській

Отже, за словами Балоги, Ющенко попросив Патріарха поставити на чолі нової структури Денисенка. Але чому президент узагалі вирішив виступити з таким закликом? Адже він сам же півроку вів переговори і прекрасно знав, що Фанар не погодиться з кандидатурою Філарета?

За нашою інформацією, вирішальна розмова відбулася не на Банковій, а раніше і в іншому місці – на Пушкінській, у резиденції глави УПЦ КП. Віктор Ющенко приїхав туди особисто, щоб отримати від Денисенка згоду на схему, вироблену з Константинополем. Розмова затягнулася майже до ранку.

Позиція Денисенка була простою і абсолютно непохитною: він погоджувався на об'єднання українського православ'я за однієї умови – якщо йому гарантують кафедру патріарха нової Церкви. Ні заступником, ні почесним главою, ні першим серед рівних із застереженнями він бути не збирався. Доводи про те, що Вселенський Патріарх чекає і що другого такого шансу може не бути, на нього не діяли.

Виходячи під ранок із кабінету Філарета, президент, за нашими відомостями, у серцях кинув: «Ваша Святість, ви сьогодні вонзили ніж у спину України». І це були не просто слова, кинуті в роздратуванні. Ющенко розумів, що без підпису глави Київського патріархату вся конструкція «єдиної української церкви» ставала безглуздою. І саме тому він вирішив усе-таки спробувати «протягнути» кандидатуру Філарета під час зустрічі з Патріархом Варфоломеєм.

Тобто на Банковій Вселенський Патріарх почув не просто раптову «амбіцію» українського президента, а умову Філарета Денисенка, передану через президента країни. І вдарив посохом по столу саме за це.

А чи підписував єпископат УПЦ?

І тут ми підходимо до найвразливішого місця в розповіді Балоги. Він стверджує, що документ про створення нової структури підписали представники всіх сторін, тобто й УПЦ теж.

Але якщо письмові згоди ієрархів канонічної Церкви справді були отримані, чому вони досі не опубліковані?

Найімовірніше, лише з однієї причини – ніхто нічого не підписував.

Справа в тому, що у 2008 році Митрополит Володимир направив Патріарху Варфоломію листа, в якому прямо висловився проти обговорюваного тоді сценарію – створення в Україні кількох паралельних православних юрисдикцій, як пізніше підтвердили в самій УПЦ. Логіка проста: якби він справді підписав документ про об'єднання з УПЦ КП і УАПЦ, жодних паралельних структур в Україні б не залишилося.

Тобто митрополит критикував плани створити нову «церкву» з УПЦ КП і УАПЦ, яка існуватиме паралельно з УПЦ. Він застерігав Патріарха Варфоломея, що такий крок здатен посилити етнофілетичні настрої в церковних громадах, поглибити поляризацію суспільства, повернути країну до жорсткої боротьби за храми і церковне майно. А головне – розкол усе одно не буде зцілений, бо неканонічні групи з претензією на автокефальний статус у країні залишаться.

Те, що в УПЦ не збиралися у 2008 році механічно об'єднуватися з розкольниками, визнавали й у протилежному таборі. Ресурс «Київське православ'я», розбираючи події 2008 року з відверто проавтокефальних позицій, констатує, що в переговорах із Митрополитом Володимиром прогресу не спостерігалося і основними перешкодами для проекту були його позиція та амбіції Денисенка. Тобто навіть ті, хто вважає 2008 рік упущеним шансом, не стверджують, що канонічна Церква підписала документи про об'єднання.

Але ось питання: Балога свідомо говорить неправду чи його самого ввели в оману? Друге виглядає правдоподібніше. Навколо Митрополита Володимира в ті роки працювали люди, глибоко залучені до «автокефального проекту», – передусім його секретар Олександр Драбинко, а також священники з кола відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ. Для людини з Банкової, яка вела переговори через цих посередників, усні запевнення «єпископат готовий» цілком могли виглядати як консолідована позиція Церкви. Але позиція Церкви виражається не в запевненнях референтів і секретарів, а в листах Предстоятеля і рішеннях Синоду. А їх якраз і не було.

Позиція Митрополита Володимира: не «проти автокефалії», а проти її підробки

Тут важливо пам'ятати, що Митрополит Володимир ніколи не виступав проти повної самостійності УПЦ. Він був категорично проти того, щоб цей шлях форсувати. Його логіка була простою: автокефалія має сенс лише тоді, коли вона виростає природним чином і не загрожує новим розколом. Автокефалія, отримана політичним рішенням, – це не вирішення проблеми, а її поглиблення. І такої позиції дотримувався тоді практично весь єпископат УПЦ.

Тим не менш від вирішення проблеми розколу українського православ'я Митрополит Володимир не відмовився. Наступного року він на синаксисі (нараді) в Константинополі звернувся до всіх Предстоятелів Помісних Церков із листом, в якому просив, щоб питання українського розколу і статусу УПЦ було вирішено їхніми спільними зусиллями. Про це у 2018 році розповів Олександр Драбинко. За його словами, це питання тоді замовчали – хто і чому, він не уточнює.

Однак ми можемо зробити очевидний висновок. Митрополит Володимир справді намагався вирішити українську проблему. Але зовсім не так, як це спробував зробити Патріарх Варфоломей у 2008 році і як «зробив» у 2018-му. Митрополит Володимир не був противником самостійності Української Церкви – він був противником того, щоб об'єднувати Церкву з тими, хто її членами не є. І точно такої ж позиції дотримується його наступник на посаді Київського митрополита.

Читайте також